--Привіт!
- Привіт! Ідем сьогодні ввечері на вулицю?
- Ні, якраз у цей час починається моя улюблена передача.
- Ти ще телевізор дивишся? Дивно! Що ж таке цікаве ти там ще знаходиш? Я вже давно все дивлюсь в інтернеті!
- Ні, телевізор – це саме те, що треба! Це ретро! А ретро нині модно!- І що ж таке «ретрове» заважає тобі сьогодні піти з нами на вулицю?
- Ти знаєш, є така класна передача: «Світ навиворіт з Дмитром Комаровим». Він мандрує по всьому світу і знімає цікавенні репортажі про місцеві звичаї та традиції.
- Не чув! І що?
- А те, що сьогодні будуть показувати нову телепередачу, яку він знімав у Тибеті. А я давно захоплююсь Тибетом. Він обіцяв показати справжній череп йєті.
- Йєті?! Це хто? Тібетський Йорик?
- Ха! От приходь до мене, подивимося разом, і тоді будеш знати!
- Заінтригував! Тоді чекай мене о шостій!
-Добре. Бувай!
- До зустрічі!
Навесні хата ожила, дихнула на повні груди своїми свіжо вибіленими стінами. Скоро Великдень. Останні дні посту добігають кінця, а це кличе усіх готуватися до наближення величного свята. Свята, що наповнить хату радісними голосами дітей та онуків, що мов ті птахи повертаються на весні до своїх гнізд, так і діти спішать до своїх батьків. Спішать до свого дитинства, до рідних стін, до своїх спогадів.
Той хто не покидав батьківського дому так гостро не відчуває любові до нього та до своєї родини, як той хто полишив його. Будучи на відстані т починаєш згадувати кожну картинку на стіні, вишиті рушники над образами, тебе манить запах свіжого хліба, який мама щойно витягнула з печі. А вишневий цвіт усні засипає тебе білою віхолою, сонячні промені освітлюють рідне подвір'я. Ти просинаєшся і розумієш, щоце був сон. Ти ідеш у своїх справах, а думка про рідний дім непокидає тебе і ти вже на настінному календарі ставиш відмітки про прожиті дні, як знак, що ти на один день наближаєшся жо своєї мрії. Мрії відчинити двері свого дому, обійняти найрідніших людей та глибоко вдихнути запах свого дитинства - своєї батьківської хати.
