1. спишіть, вставляючи пропущені букви. є ві над дніпром, лине пісня дзвінка. всім на вийшли - старі тут, і малі. сухим , росте серед любий серцю хлібороба чудовий . дощ ішив у .
Колихає жита вітерець над Дніпром, вдалину лине пісня дзвінка. Всім селом на вигін вийшли - старі тут, і малі. Безперевним сухим струменем тече пшениця, росте серед току любий серцю хлібороба чудовий червоний воріх. Червоний дощ порішив у шибки.
Колихає жита вітерець над Дніпром, вдалину лине пісня дзвінка. Всім селом на вигін вийшли - старі тут, і малі. Безперевним сухим струменем тече пшениця, росте серед току любий серцю хлібороба чудовий червоний воріх. Червоний дощ порішив у шибки.
Зачин: За давніх-давен, як свинки співали пісень, а мавпи тютюн жували, а кури його клювали, а качки: «Кряк-кряк» примовляли,— якось усі птахи попросили сороку: — Навчи нас, як вити гніздо. Бо всім відомо, що сорока — майстер вити гнізда. Зібрала вона всіх птахів і почала вчити. Спершу принесла грязюки і зліпила кругленький млинець.
Основна частина: — Я вже знаю, як його робити,— сказала сова і полетіла геть. Ось чому сови не навчилися робити кращих гнізд. Після цього сорока взяла кілька хворостинок і сплела з них кругленький обідок. — І я так зумію,— сказав горобець і полетів собі. Відтоді горобці в'ють свої гнізда з хворостинок, хоч і роблять це абияк. Потім сорока назбирала пуху та пір'я і вистелила гніздо. — Оце мені подобається! — вигукнув шпак і полетів геть. Ось чому в шпаків так м'якенько вистелені гнізда. Тим часом сорока робила своє. А нетерплячі птахи один за одним відлітали геть. Зрештою залишилася біля сороки сама тільки горлиця. А їй не вистачало ні глузду, ні тями чогось навчитися. Сидить і туркоче-торочить щось своє: — Тягни три трісочки, тягни три-и. Сорока саме клала прутик. Почула, що туркоче горлиця, і каже: — Не трісочки, а прутики, і не три, а й одного досить. Горлиця ж торочить своє. Нарешті озирнулася сорока і побачила, що біля неї немає нікого, крім недотепи горлиці.
Одні кажуть, що друзі перевіряються в біді. Інші наполягають на тому, що справжній друг той, Чи є місце заздрощам у товариських стосунках.
На мою думку, правильне і перше, і друге твердження. Адже справжній друг має і допомагати, і радіти за тебе. Та якщо у тебе все-таки є такий чудовий друг, то теж потрібно намагатися дотримуватися цих правил. Бо той, хто не до в тяжку хвилину, той автоматично перестає бути другом. А якщо не радіти за чужі успіхи, то зі сторони може здатися, що ти просто заздриш.
І тут ми плавно переходимо до заздрості. Те, шо заздрити не можна, знає кожен. Та от чи справді він ніколи не заздрить? Ще краще усі знають, що у дружбі заздрощам не місце. А як щодо товаришів - вони ж не друзі. Але все-таки заздрити не можна нікому - навіть незнайомим людям, не кажучи вже про товаришів та найкращих друзів.
Колихає жита вітерець над Дніпром, вдалину лине пісня дзвінка. Всім селом на вигін вийшли - старі тут, і малі. Безперевним сухим струменем тече пшениця, росте серед току любий серцю хлібороба чудовий червоний воріх. Червоний дощ порішив у шибки.