Популярність пісні Семена Климовського «Їхав козак за Дунай» безпрецедентна. Її співали вже в середині вісімнадцятого століття. Мотив розлуки козака з коханою дівчиною, образний лад пісні, характер мелодії дають підстави називати її романсом.
У добу романтизму було написано інші тексти, які виконували на мелодію «їхав козак за Дунай». Митці створювали нові варіації на тему української пісні. Це арія Лести в однойменній опері віденського композитора Кауера, опера Кавоса «Козак-віршувальник», вірш Пушкіна «Козак», Варіації для скрипки з оркестром Аляб’єва… 1860 року історик Микола Закревський зауважив, що ця пісня «відома всій освіченій Європі».
1808 року в Чорному лісі під Баден-Баденом місцева знать влаштувала «садове свято», у якому брали участь і гості з Росії. На святі був присутній композитор Христоф Тідге, який, почувши пісню про розлуку козака й дівчини, переробив твір. З того часу німці вважають цю версію української пісні власним фольклорним скарбом.
За обробку пісні «їхав козак за Дунай» узявся сам Бетховен! Композитор був у приятельських стосунках з Андрієм Розумовським, послом Росії в Австрії, який у своєму віденському палаці зберігав велику кількість музичних видань. Андрій Розумовський мав глибокі почуття до землі й культури своїх предків. Пам’ять про Батурин жила в цій родині. Бетховен зацікавився українським музичним фольклором. В його обробці пісня «їхав козак за Дунай» оновилася: голос виконавця зазвучав у супроводі фортепіано, скрипки й віолончелі; маршовість поступилася більш повільним і ніжним тонам.
Чи міг уявити Семен Климовський, що доля виявиться такою прихильною до його пісні, яка облетить усі материки, потрапить до німецького фольклору, що її співатимуть навіть американські ковбої?
Відповідь:
МЕНЮРУБРИКИ
МІЙ ЧАС ЗУПИНИВСЯ ТУТ. РОЗПОВІДЬ АМЕРИКАНЦЯ НА КАРАНТИНІ У ЛЬВОВІ
Joe Lindsley
29 березня 2020 27543 0
Джо Ліндслі прилетів до Львова на журналістську конференцію та через карантин змушений був залишитись тут надовго. (українською та англійською мовами)
Фото: Газета «День»
ФОТО: ГАЗЕТА «ДЕНЬ»
У Львові є популярною пісня, у якій є слова «Ми помрем не в Парижі». В епоху коронавірусу вона отримала зовсім інший зміст. Наш час зупинився там, де нас зупинила інфекція. І він змушує переглянути багато наших цінностей, змінити своє ставлення до світу та до себе. Історія американського журналіста Джо Ліндслі, який через вірус змушений надовго застрягнути у Львові та його друзів з різних країн світу.
Коронавірусом була інфікована значна частина відомих людей – принц Чарльз, Грета Тунберг, урядовці й політики з багатьох країн, включно з американськими сенаторами, зірками НБА та футболу, що підкреслює його поширення на весь світ. Він навіть отруїв мої сни: я бачу той самий жах, у якому залишок на шкалі мого інгалятора від астми, який рідко використовую, швидко падає до нуля. Всі ми перебуваємо у стані невизначеності і божевілля, і я чую історії, які дають надію, свідчать про розчарування та розгубленість, від друзів, яких я зустрів під час подорожей світом.
Під час цього карантину я перебуваю в Україні, де випадково залишився, коли музика, як у грі, перестала грати, і нам усім довелося знайти місце для самоізоляції. Я залишився за стінами монастиря ХVII століття як єдиний гість у готелі, і, незважаючи на фізичну ізоляцію, я перебуваю на зв’язку з іншими людьми. Усіх цікавить одне: що відбувається у цю дивну епоху коронавірусу? Ось мої думки.
Пояснення:
