Myrc новичок відповіла 10.02.2013 Великої наруги зазнала мова, що є невіддільною ознакою нації, одним із найістотніших чинників її самовиявлення, важливим по казником її життєздатності й духовності. Українську мову офі ційно забороняли укази Петра Першого, Валуєвський циркуляр, Емський указ, оголошували придуманою німцями, вважали діалектом російської чи польської мов, дивилися як на «холопську», вважали її тільки придатною для домашнього «вжитку». її свідомо принижували, не допускали в сферу науки, техніки, на фабрики, заводи, до армії, в спорт - до тих сфер, що важливі для функціонування та повноцінного життя національного організму. Тоталітарна система поглинала достоїнство людини, нації. Мова розвивалася в складних умовах, що спричинило до витворення суржика - мішанини двох мов, якою розмовляє половина населення України. Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітива. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі.Найважливішою запорукою безперешкодного розвитку української мюви є проголошення її державною мовою, входження її в усі сфери життя, нарешті, усвідомлення кожним громадянином важливості свосї національної мови. На мій погляд, найактуальнішою у наш час проблемою є проблема національного самоусвідомлення, особливо у східних регіонах країни, проблема подолання «мовного бар’єру», проблема патріотичного виховання. Олександр Потебня, Леонід Булаховський, Михайло Жовтобрюх були відомими дослідниками української мови, які визначили її основні структурні особливості, створили лінгвістичну термінологію української мови, вивчали її і підносили її роль у суспільстві.У кожної людини в світі, де б вона не жила, ким би не називалася, обов’язково є відчуття приналежності до якоїсь спільності, певного народу, землі. І це відчуття дає людині можливість почуватися захищеною, віднаходити своє місце на величезній Землі.Наша держава довгі віки перебувала в стані політичного підкорення, і хоча мінялися повсякчас «господарі» - країни, що прагнули нас поглинути, ми все ж таки залишалися українцями. Нам доводилося боротися за все, що мали: за свою землю, за свою віру, свою мову, врешті, за право називатися українцями, або «русинами». Процес духовного знищення тривав настільки довго, що тепер пройде багато часу, перш ніж наша молодь зрозуміє й відчує: бути українцем — почесно. А поки що краплина за краплиною мусимо, вливати у молоді душі тепло рідної мови, рідної культури, яке мало б всотуватися разом з материнською колисковою. Та хто ж зараз співає тих пісень!Наша мова не просто має право на існування, вона існує! І заперечити цього ніхто не зможе, поки на світі є ще хоч одна дитина, яка у напівгні шепоче: «Мамо!». Вже час нам подолати свій «національний комплекс» і не кидатися на амбразури, доводячи, що ми існуємо, а мирно працювати, спілкуватися українською мовою, ростити нові покоління українців, відчувати гордість за себе і свою державу. І тоді ніхто не здолає нас і ніхто не буде сумніватися, що «Ще не вмерла Україна»!
Місто це люди. З покоління в покоління вони творять його історію. І ті хто своїми ділами примножив славу Вітчизни живуть у вдячній пам'яті народу. Вони навічно залишаються в місті у назвах вулиць площ бульварів. Столиця України Київ... У переплетінні його вулиць і провулків у шатах парків і дніпровських схилів відчувається подих минулих епох велич сьогодення. Крізь серпанок віків убачається нам відома Володиммрська гірка. В давні часи недалеко від неї височіли міські ворота через які вирушали в походи слов'нські дружини оберігаючи Русь від нападів ворога здобуваючи їй славу. Стародавній Київ відіграв велику роль у міжнародній політиці свого часу укладав військові союзи підтримував торговельні відносини з країнами Європи Близького Сходу і Скандинавії. У Нижньому місті жили ремісники серед них були умільці понад 60 спеціальностей. Це позначилось і на назвах вулиць Подолу які і досі збереглися Гончарна Кожум'яцька Бондарська та інші. З Володимирської гірки видно спокійні води Славутича наче і не було тут кривавих побоїщ не оточували Київ орди кочівників. Оживають легенди сивої давнини. Вулиці Олегівська Святославська Рогнідинська. Мудрість безстрашність любов ось що стоїть за цими назвами. Сльози і кров густо кропили землю в Києві битви і пожежі перетворювали велике і багате місто на руїни. Але минали роки і знову місто відроджувалося відбудовувалося набирало сил.
1.Удівчини довга,пишна коса. Жнеці взяли косу в руки і почали косити жито.2.В останній час я все частіше відчуваю в своему серці муку. Кухарка дістала муку,щоб замісити тісто.3. Три дівчини сиділи на лавочці. *Три*-сказала мама,коли я розлив чорнила на стіл і вони вже встигли підсохнути.4. Коли підійшов до своєї квартири, я дістав ключ,щоб відкрити двері. Я ,прогулюючись зранку на хмурій вулиці, задивився на небо і побачив ключ гусей.5. У блузці,яку мені купила мама, дуже довгі рукава. Найбільший рукав річки Дніпро-це Десна.6. Зараз дуже цінують кваліфікованих кадрів ,тому, коли вирішив ким ти будеш, вчися гарно. Щасливі кадри з мого життя пронеслись переді мною.
