"Intermezzo" Михайла Коцюбинського
"Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини - одна зелена, друга блакитна - й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою. Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони. І від того - синіше небо; чорніші крила.
На небі сонце - серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі - киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен й по А там ячмінь хилиться й тче... тче з тонких вусів зелений серпанок."
Весна.
Та це ж весна, бо тане сніг, —
дивись: струмок з гори побіг.
Шумить вода, ламає все.
Весна іде, тепло несе.
Шумить, гуде веселий гай
і гомонить: вставай, вставай!
Розтане сніг, зима мине,
земля кругом цвісти почне.
Дітей малих веселий рій
посуне з хат на луг мерщій.
Радіє все, співає все,
весна іде, тепло несе.
П. Капельгородський.
Завірюха.
Звечоріло; ніч заходить,
місяць з хмари не виходить;
ані зіроньки не мріє,
тільки сніг кругом біліє.
Ось схопилась хуртовина,
закурилася долина,
і кипить мороз у полі,
на просторі та на волі,
Я. Щоголів.
Багато хто з дорослих не вірить у майбутнє нашої країни, вважають, що Україні відстала від цивілізованих європейських країна на цілі десятиліття, що нічого світлого попереду немає. Але молодь України так не думає!Україна!.. Це слово з глибокою шанобою і гордістю промовляють справжні сини і дочки України. Україна! Це — київська Софія і Золоті ворота, ласкаве Чорне море і бурхливі потоки, що із срібним передзвоном мчать з гір на долини, пшеничні лани і блакитне небо, розкішні каштани і сумні верби, це краса зелених Карпат. Україна!.. Хтось згадає безстрашного Святослава, комусь хвилюватимуть душу неповторні українські пісні, хтось побачить перед собою козацькі полки, що виступають у похід, перед кимсь постане легендарна Маруся Чурай…Я часто замислююсь над питанням: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, якою мовою спілкувалися наші предки? Вивчаючи твою славну історію, можна побачити, як багато ти, Україно, зазнала лиха, яке буває тільки в страшних казках. Твою історію зіткано із світла і темряви, з радості і смутку.Українцi мають усi пiдстави пишатися тим, що їхня Батькiвщина не раз переживала днi могутностi й слави, мала справдi легендарних героїв, мужньо долала найважчi випробування. I потiм вiдроджувалась, виростала з руїн, виховувала новi поколiння, закоханих у рiдну землю лицарiв правди i волi. Ми можемо пишатися тим, що Україна нiколи не поневолювала iншi народи, а лише захищала себе вiд ласих на чуже добро близьких i далеких сусiдiв.На жаль, цiлими сторiччями ворогам за до грубого i жорстокого, як правило, кривавого насильства, облудної брехнi i пiдступу, розпалювання ненавистi мiж етнiчними групами українцiв удавалось панувати над Україною. Майже всi завойовники кричали нахабно, безсоромно i цинiчно, що вони несуть українцям тiльки добро i щастя. Прикро, але дехто з наших спiввiтчизникiв ставав на службу до чужинських можновладцiв i допомагав їм гнобити свiй народ. Перевертнями i яничарами, а в наш час манкуртами називають люди таких осiб, якi за грошi ладнi вiдректися навiть вiд рiдної матерi. Але були й тi, якi, навiть настромленi на польсько-шляхетськi палi та пiдвiшенi на турецьких залiзних гаках за ребра, вмирали з iменем України на устах. Їй вони вiддавали усi свої сили, здiбностi, працю i навiть життя. Кожна така людина розумiла, що тiльки тодi її Батькiвщина, Україна, зможе стати господинею на власнiй землi, коли всi її сини i дочки будуть щоденно працювати для досягнення цiєї великої, святої справедливої мети. Якби нас змалечку навчили вклоняти ся рiдному пороговi, рiдної мови, може, тодi не розгубили б ми зiбраної попереднiми поколiннями духовної спадщини i були б добрiшими й милосерднiшими. Але чужi школи i вчителi не тiльки не виховували у дiтей почуття любовi до рiдного, а, навпаки, отруювали їх безсоромно брехнею про тих, що поклав свою працю, а iнколи й життя на священний вiвтар незалежностi. За цих умов кращi iсторики i письменники, незважаючи на переслiдування, писали i видавали правдивi лiтературнi та науковi твори не лише для дорослих, а й для шкiльної молодi. Хто з наших сучасникiв не знає такi iмена, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Кулiш та iншi.Але, незважаючи на те, як важко живеться сьогоднi українському народовi, хочеться сподiватись на те, що ми виживемо, вистоїмо. Над Днiпром не вигасає дух народу, не пропаде i його сила. Свiдомiсть українцiв постiй-но змiнюється i здобутки нашi ростуть. Народ не перестає боротися за свої права. Українська нацiя росте i розвивається, хоч як їй важко жити, i це додає всiм надiї й вiри, що доля народу змiниться на краще.Україно!.. Тобі і сьогодні доводиться нелегко: чорнобильська катастрофа, екологічна небезпека, економічна криза, безробіття. В суспільстві процвітають злочинність, байдужість, підлість, рідкістю стає великодушність, чесність, милосердя.Однак, не все так погано в нашому домі. Сучасна молодь України охоче вивчає історію України, знає свята, традиції, звичаї українського народу, люблять слухати пісні — красиві, влучні, ніжні. Багато моїх ровесників записані в громадські організації «Пласт», відвідують заходи присвячені культурі та історії України. Молодь цікавиться своїм минулим і сьогоденням.