У літо 992 пішов Володимир на хорватів. Коли ж повертався він з хорватської війни, прийшли печеніги на той бік Дніпра від Сули.
Володимир виступив проти них і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяслав.
І став Володимир на цій стороні ріки, а печеніги на тій, і не насмілювалися ні наші туди перейти, ні печеніги сюди.
І от приїхав князь печенізький до ріки, викликав Володимира і сказав йому:
— Випусти ти свого мужа, а я свого, хай поборються. Якщо твій муж кине мого на землю, то не будемо воювати три роки.
Якщо ж наш муж кине твого на землю, то будемо навпаки — воювати три роки.
І розійшлись вони.
Володимир повернувся у свій табір і послав оповісників, а ті ходили й вигукували:
— Чи нема такого мужа, який поборовся б з печенігом?
І не знайшлося нікого.
На ранок приїхали печеніги і привезли свого мужа, а у наших — не було нікого. Зажурився Володимир і знов послав оповісників, щоб обійшли усе військо.
І ось прийшов до князя один старий дружинник і сказав йому:
— Князю! Є в мене дома один менший син. Я вийшов з чотирма, а той дома залишився. З самого дитинства ніхто його ще не поборов.
Одного разу я насварив його, коли він м'яв кожу, так він так розсердився на мене, що взяв ту волову кожу й роздер її руками.
Почувши про те, князь дуже зрадів і послав по нього. І привели молодого кожум'яку до князя, і князь оповів йому все. Той відповів:
— Князю! Не знаю, чи зможу я поборотися з печенігом. Випробуй мене: чи нема у вас великого і сильного бика?
Бика знайшли, великого і сильного, роздратували його розпеченим у вогні залізом і випустили геть. Бик побіг повз людей, а хлопець схопив його рукою за бік і вирвав кожу з м'ясом, скільки захопила рука. І сказав йому Володимир:
— Можеш боротися з печенігом.
На ранок знов прийшли печеніги і стали викликати:
— Де ж ваш муж? Наш ось уже готовий!
Печеніги виставили свого мужа: він був страшенно великий і лютий лицем.
Тоді виступив отрок Володимира. Побачивши його, печеніг засміявся, бо той був зростом і тілом середній.
І от розміряли місце між двома полками й пустили один проти одного борців. Вони зчепилися й міцно стисли один одного, і здушив отрок руками печеніга до смерті. І вдарив ним об землю.
Скрикнувши, печеніги побігли, і гналися за ними руські, сікли їх і прогнали геть.
Володимир вельми зрадів і заклав місто біля того броду, назвавши його Переяславом, бо тут переяв, тобто перейняв, славу у печенігів той кожум'яка-отрок.
Зробив його Володимир великим мужем і його батька теж.
З перемогою і великою славою повернувся князь у Київ.
Розкажи (присудок, дієслово), як (сполучник) за горою (обставина, іменник з прийменником) сонечко (підмет, іменник) сідає (присудок, дієслово), як (сполучник) у Дніпра (додаток, іменник з прийменником) веселочка (підмет, іменник) воду (додаток, іменник) позичає (присудок, дієслово). [дієсл.], (як ...),(як...). складнопідрядне речення з однорідною підрядністю.
А Михайло мені сказав, що ви збираєтесь їхати, аж туди де зовсім немає лісів (М. Стельмах). 2. З невеселою радістю, що пробивалася крізь усі тривог,и я вискочив на весняну вулицю, де кожна калюжка тримала собі клапоть сонця (М. Стельмах). 3. Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає (Т. Шевченко). 4. Дід Терентій щоразу над новою худобинкою мудрує, щоб звеселити нею і людей, і своїх онуків, хоча сам уже й розлучився з радістю (М. Стельмах). 5. Назбираю цвіту аж на цілий срібний карбованець, бо дуже люблю, коли є багато зошитів (М. Стельмах). 6. І бійці відразу помітили, що літо вже минуло, що вже настала осінь з нескінченними мряками, розбитими дорогами, холодними вітрами (О. Гончар). 7. У Єгора і тепер зберігається рушник, який подарувала мати, щоб не забував рідної домівки (М. Стельмах)
Володимир виступив проти них і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяслав.
І став Володимир на цій стороні ріки, а печеніги на тій, і не насмілювалися ні наші туди перейти, ні печеніги сюди.
І от приїхав князь печенізький до ріки, викликав Володимира і сказав йому:
— Випусти ти свого мужа, а я свого, хай поборються. Якщо твій муж кине мого на землю, то не будемо воювати три роки.
Якщо ж наш муж кине твого на землю, то будемо навпаки — воювати три роки.
І розійшлись вони.
Володимир повернувся у свій табір і послав оповісників, а ті ходили й вигукували:
— Чи нема такого мужа, який поборовся б з печенігом?
І не знайшлося нікого.
На ранок приїхали печеніги і привезли свого мужа, а у наших — не було нікого. Зажурився Володимир і знов послав оповісників, щоб обійшли усе військо.
І ось прийшов до князя один старий дружинник і сказав йому:
— Князю! Є в мене дома один менший син. Я вийшов з чотирма, а той дома залишився. З самого дитинства ніхто його ще не поборов.
Одного разу я насварив його, коли він м'яв кожу, так він так розсердився на мене, що взяв ту волову кожу й роздер її руками.
Почувши про те, князь дуже зрадів і послав по нього. І привели молодого кожум'яку до князя, і князь оповів йому все. Той відповів:
— Князю! Не знаю, чи зможу я поборотися з печенігом. Випробуй мене: чи нема у вас великого і сильного бика?
Бика знайшли, великого і сильного, роздратували його розпеченим у вогні залізом і випустили геть. Бик побіг повз людей, а хлопець схопив його рукою за бік і вирвав кожу з м'ясом, скільки захопила рука. І сказав йому Володимир:
— Можеш боротися з печенігом.
На ранок знов прийшли печеніги і стали викликати:
— Де ж ваш муж? Наш ось уже готовий!
Печеніги виставили свого мужа: він був страшенно великий і лютий лицем.
Тоді виступив отрок Володимира. Побачивши його, печеніг засміявся, бо той був зростом і тілом середній.
І от розміряли місце між двома полками й пустили один проти одного борців. Вони зчепилися й міцно стисли один одного, і здушив отрок руками печеніга до смерті. І вдарив ним об землю.
Скрикнувши, печеніги побігли, і гналися за ними руські, сікли їх і прогнали геть.
Володимир вельми зрадів і заклав місто біля того броду, назвавши його Переяславом, бо тут переяв, тобто перейняв, славу у печенігів той кожум'яка-отрок.
Зробив його Володимир великим мужем і його батька теж.
З перемогою і великою славою повернувся князь у Київ.