Останнім часом проблема азартних ігор набула винятково великого значення, оскільки з’явилися ігрові автомати, що пропонують грошові виграші. Яскраве устаткування, приваблюючи своїм незвичайним виглядом, мерехтливими вогниками, приємними акустичними ефектами, має сильний емоційний вплив на людей. Так само великий вплив має оманлива можливість виграти велику суму грошей за дуже короткий час. Ігрові автомати надзвичайно поширені у багатьох країнах, вони доволі успішно витісняють інші види розваг.
Азартні ігри існують повсюди. Багато людей іноді грають у казино, на ігрових автоматах, грають на гроші, роблять ставки на різні види спорту, купують лотерейні білети. Проте число тих, кого вважають патологічними гравцями, у тих країнах, де проводилися відповідні дослідження, незмінне. Це 3,7% населення. У зв’язку з цим багато американських дослідників вважають ігри серйозною соціальною проблемою, яка створює небезпеку для частини населення. Проблема поглиблюється ще й тому, що в процесі гри людина розслабляється, щезає емоційне напруження, на задній план відсуваються неприємні проблеми, гра розглядається - як приємний б проведення часу. Людина дуже швидко втягується, виникає повна залежність. Бо гра – найчастіше комунікативний процес, тому в ній можна компенсувати недостачу спілкування взаємодією з іншими гравцями.
Объяснение:
Объяснение:
Хто з нас у житті не помилявся! Одні вміють визнавати свої помилки и працювати над ними, а інші... Чи згодні ви з думкою, що лише дурні не визнають своїх помилок і вперто обстоють їх?
Насправді я дуже часто бачу тих, кому важко, нестерпно визнавати власні помилки. Наприклад, моя найкраща подруга Марія. Якось ми з нею посперечалися про пісню групи «Роллінг Стоунз», у якій вона деякі слова співала неправильно. І навіть тоді, коли я відшукала текст пісні та показала Марії, вона все одно пирхала й наполягала на своему.
Отже, кожен може помилитися, і це природно. Розумні на своїх помилках навчаються. Та ніколи не варто наполягати на хибних твердженнях: це свідчить лише про впертість, егоїзм або обмеженість людей.
- Здравствуй, Яночка! Чем могу
- Я хочу сдать книжки, которые прочитала. Они мне больше не нужны.
- Так, посмотрим, что тут у нас... Ага, Иван Тургенев, “Записки охотника”... А вторая книга?
- Вот, возьмите. Это книжка рассказов Салтыкова-Щедрина. Нам их по школьной программе задавали читать. А “Записки охотника” я взяла сама.
- И как, понравилось тебе?
- Мне очень приятно читать Тургенева. Такое чувство, будто слышишь голос писателя, и он сам тебе читает вслух. Вот как хорошо написано. А второй автор мне не понравился. У него манера такая... едкая, что ли.
- Яна, ты хочешь взять еще какую-то книжку?
- Да, чуть не забыла!У Вас есть “Занимательная биология для детей”?
- Есть, конечно. Вот она. Автор-составитель Л. Мохина. Тебе этот автор нужен?
- А мне автор неважен. Мне главное, чтобы интересно рассказывали! Я беру эту книжку.
- Хорошо, записываем. Ты помнишь, что должна нам еще одну книжку?
- Да, помню, “Географию мира”. Но она мне пока нужна. Мы проходим сейчас на уроках разные интересные темы, и они как раз есть в этой книжке. Я даже доклад готовлю на следующий урок.
- Хорошо, Яночка! До свидания, приходи еще!
- Конечно, обязательно приду! До свидания, Наталья Никитична!