Гармонія людини і природи як велика духовна цінність.
Кажуть, у природи немає для нас ні нагород, ні покарань, у неї є лише наслідки. Я особисто це розумію так, що людина і природа взаємозв'язані і взаємозалежні. Людство використовує природне багатство: ліс, водоймища, гори, тварин і рослин. Природа, здається, щедро ділиться всім цим. Але в останні часи гармонія людини і природи швидше нагадує "екологічне рабство". Людина бере, але, нажаль, не віддає. Людина - споживач, а не партнер. Природа кричить: "Земляне, не нищ мене! Не вирубуй дерев в горах! Не забруднюй океани пластиком! Не нагрівай чадом планету! Не спалюй тваринок в полях!.." Сказати по правді, не нищити природу може лише людина з духовними цінностями. Не йде мова про релігійні переконання. На мою думку, ти можеш не читати книжок і не дивитися Діскавері про природу, можеш на мати вдома жодної домашньої тваринки, але в наш час інтернету неможливо не знати про екологічні проблеми країни і світу.
Отже, щонайменше, що може зробити кожен з нас зараз і тут, - це не викидати папірці і білетики на вулиці собі під ноги, сортувати сміття вдома і не знущатись над бродячими тваринами. Тоді, мабуть, можна говорити про гармонію людини і природи.
Объяснение:
Відповідь:
Васько стояв перед бабусею і посміхівся від вуха до вуха. Куди там новій копійці! Якби зараз його хтось побачив, заплющив би очі, бо хлопчисько сяяв, мов сонце. Та якраз побачити його ніхто й не міг, хоча ніхто й не збирався ховатися. Доки на голові подарунок того дивного чоловіка, якому Васько допоміг на вулиці, залишиться хлопчик невидимим для всіх.
Щопрада, незнайомець зовсім не так уявляв собі використання шапки-невидимки. Він чомусь був упевнений, що Васько скористається нею під час контрольної роботи чи в іграх з друзями. Ха! Що би він тямив!
Отож стояв Васько посеред кімнати й сяяв. Він уже годину робив те, чого йому давно хотілося, та бабуся не дозволяла. Вона була вже старенька, бачила погано, ходити їй було важко, а коли треба було робити щось із невеликими предметами, ті чомусь усе вислизали з пальців. Та бабуся не давала собі до ні в чому. Вона дратувалася, коли Васько кидався піднімати розсипані речі чи прибирати з дороги стільця, все хотіла робити сама. А хлопчик бачив, як їй важко щось піднімати чи пересувати.
Та сьогодні ба Марічка всьому легко давала раду. Окуляри вже кілька разів дивним чином опинялися у неї під руками. Улюблену вазу, яку вона необачно скинула зі столу, вдалося піймати (ну, так собі вона думала) на льоту. Навіть змогла дотягнутися до гілочки за вікном, а вже ж кілька разів пробувала - не виходило. Бабуся вмостилася в зручне крісло, накинула на ноги плед, який так доречно ніби сам до рук вліз, і задоволено задрімала.
А Васько навшпиньках вислизнув з кімнати і рушив у бік кухні. Маму він теж любить тішити.
Пояснення:
