суспільство, яке нас оточує не завжди є добрим й порядним. але ми не можемо змінити оточуючий світ — ми можемо змінити лише себе й своє ставлення до цього світу. та для цього треба самому зрозуміти у якому світі ви хочете жити.дуже сумно визнавати, але деякого часу не всі можуть зрозуміти, чого вони насправді бажають від цього життя. особливо тяжко це дається підліткам. переважну кількість часу їм взагалі байдуже хто й що їх оточує, але це не заважає їм скаржитися на оточуючих та їх поведінку. але це ж не справедливо.що ж робити у такому випадку?
це набагато легше, чим ви можете вважати. треба вирішити у якому суспільстві ви бажаєте жити. яких людей ви бажаєте бачити коло себе протягом життя. які вчинки вважаєте гідним, а які навіюють вам жаху. це не така вже нездоланна справа, вам необхідно тільки поставитись до неї з усією серйозністю.
поставте собі питання: у якому я хочу жити суспільстві? що для мене є головним у цьому житті і чого я хочу від цього життя? іноді відповісти на ці питання може бути дуже складно, але ви не повинні зупинятися перед труднощами. николи не складайте руки.
якщо б мені колись поставили ці питання, я б без роздумів оголосив: суспільство, у якому переважає повага й розуміння — це суспільство, у якому я хочу жити. не має значення скільки людина робить помилок, важливо, щоб вона розуміла і визнавала ці помилки. та ще важливіше, щоб вона (людина) не засуджував за ці ж самі помилки інших людей.на мою думку, це є правильна точка зору і треба її поважати. у такому суспільстві я і хочу жити. бо кожна людина має право на помилку. важливо не намагатися не робити помилок, а вміти їх визнати й по змозі виправлят
На мою думку, в дану тезу геній-філософ вклав наступний зміст: відкрий своє серце ближньому... твоя душа - неозорий р, самотнє его приречене блукати в безмежності цього поневіряючись від монотонності й беззмістовності власного існування.
В наші дні, досить популярним напрямком є втеча від буденності, від стереотипів, нетрадиційність поглядів, відмінність від "сірої маси" (а головне - показати свою нестандартність, наголосити на своїй "іншості"). Масовий спротив стандартам стає мейнстрімом, а отже - формує свої стандарти. Показова оригінальність - всього лиш черговий тренд. Чергова мода на чергове масове божевілля. "Сіра маса" витісняється "Кольоровою", візуально яскравішою, але все тою ж Масою. Спротив заради спротиву, "брейк зе систем, бо так треба" - така характеристика сучасних молодіжних тенденцій.
Справжня оригінальність - це діагноз. Це доля. Невідвороність. Дар, і водночас - прокляття. Не той непересічний, хто зумів виділитись з маси, а той, хто не зумів у неї вписатись. Такі люди не хизуються своєю нестандартністю, не кричать "ЯНЕМАСА!". Вони самотні від природи. Вони не потребують суспільства. Вони творці, а не творіння. Такі люди вільні від стереотипів. Це найглибша й найцінніша свобода, проти якої "все злото - лиш болото". Звідси випливає висновок: вроджена нестандартніть - неймовірний дар, що робить людину безсмертною у всіх значеннях.
Але у всього є своя ціна. Чим більша сила - тим більша відповідальність. Геніальність приречена на самотність. І якщо вище я описував самотність як блаженство, зараз пропоную заглибитись в її негативні сторони. Люська душа, як великий будинок. В ній знайдеться місце для всіх, а самотність прирікає на монотонне блукання. Ми створені, щоб любити не тільки себе, а й інших ("Всякому серцю - любов і тепло"). В цьому, на мою думку, секрет душевної гармонії, якої так шукав Сковорода: щасливий лише той, в чиїй душі є криниця, з якої в спеку можна напитись самому й напоїти друга. Свіжа благодатна вода з внутрішньої криниц стає елеєм тільки тоді, коли нею поділишся. Самотність (справжня, вроджена самотність) позбавляє людину здатності задовольнити свої суспільні інстинкти. Це створює постійну внутрішню порожнечу, відчуття неповноцінності, часто доводить до божевілля. Хтозна... можливо, саме в божевільних "розум, як чистий кришталь".
Объяснение: