Мене завжди цікавило питання, що ж саме єднає мене з моїми пращурами, який зв’язок існує між сучасним і минулим?
Перше, що єднає мене з пращурами, це земля, на якій я живу. Споконвічно на українських землях жили мої предки, обробляли цю землю, вважаючи її святою, будували на ній своє житло. Кожний клаптик цієї землі вони відвойовували в іноземних загарбників, яких було чимало. Авжеж, українська земля надзвичайно родюча, і багато хто хотів прибрати цей ласий шматочок до рук. Але не дозволив цього український народ. Завзято обороняв він рідну землю і від турецько-татарських орд, і від панської Польщі. І зараз, живучи у своїй рідній країні, я не можу не радіти з того, що являюся нащадком цього великого народу.
Друге, що міцно зв’язує мене із минулим, це моя мова. Українською мовою говорять мої батьки, мої бабуся та дідусь. На цій мові розмовляли і мої пращури. Багато чого довелося витерпіти їм, аби дістати право говорити рідною мовою. Адже не дозволяли українцям розмовляти своєю споконвічною мовою, називали її мужицькою. Змушували говорити або російською, або польською мовами. Але й це випробування мужньо склали наші пращури, відвоювали свою рідну мову. І зараз я можу вільно, не боячись, говорити українською мовою, бо це ж моя рідна мова!
Третє, це обряди, які йдуть ще з дохристиянських часів. Звісно, вони тісно переплелися із християнськими, але все ж таки продовжують жити. Узяти хоча б ворожіння дівчат на Різдво та Водохрестя.
Отже, сучасні українці надзвичайно міцно зв’язані із своїм минулим, із своїми великими пращурами, завдяки яким ми й маємо таку чудову країну — Україну!
Я пишаюсь тим, що маю пращурами такий великий народ.
Дитина може навчити дорослого трьох речей: радіти без причин, завжди знаходити собі заняття і наполягати на своєму. Пауло Коельо Діти не зважають ні на які комплекси та умовності, усі події та явища сприймають як факт, не аналізуючи їх, легко переорієнтовуються з поганого на добре, а від цього живеться їм простіше і легше. Тому дорослим слід не лише повчати підростаюче покоління, а й самим повчитися у нього багатьом речам. Якщо дорослі виховуючи дітей зуміють бути не лише поважними, заклопотаними, повчальними й занудними а ще й то зможуть помітити що діти вміють не тільки пустувати, неслухатися та дратувати їх, а ще й з завидною легкістю робити багато унікальних речей, які у дорослому віці здаються нам недоступними. Наприклад, діти майже ніколи не нудьгують а буденний ритм життя перетворюють на мрію та казку, завдяки своїй уяві і прагненню позитивних вражень.
Цього поета представляти, либонь, не треба. Без нього важко уявити собі сучасну українську естраду. Кожен відомий композитор хоч раз та звертався до його творчості і рідко хто з популярних співаків не залучив до свого репертуару хоча б однієї пісні на його вірші. Його концерти збирають багатолюдні аудиторії, його знають і люблять далеко за межами нашої держави, скрізь де є українська діаспора. Вадим Крищенко - заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри культурології Національного аграрного університету, лауреат літературних премій імені І.С. Нечуя-Левицького та імені Дмитра Луценка, автор великої кількості поетичних збірок. Саме за пісенні здобутки йому присвоєно рідкісне для поета звання Народного артиста України.
Перше, що єднає мене з пращурами, це земля, на якій я живу. Споконвічно на українських землях жили мої предки, обробляли цю землю, вважаючи її святою, будували на ній своє житло. Кожний клаптик цієї землі вони відвойовували в іноземних загарбників, яких було чимало. Авжеж, українська земля надзвичайно родюча, і багато хто хотів прибрати цей ласий шматочок до рук. Але не дозволив цього український народ. Завзято обороняв він рідну землю і від турецько-татарських орд, і від панської Польщі. І зараз, живучи у своїй рідній країні, я не можу не радіти з того, що являюся нащадком цього великого народу.
Друге, що міцно зв’язує мене із минулим, це моя мова. Українською мовою говорять мої батьки, мої бабуся та дідусь. На цій мові розмовляли і мої пращури. Багато чого довелося витерпіти їм, аби дістати право говорити рідною мовою. Адже не дозволяли українцям розмовляти своєю споконвічною мовою, називали її мужицькою. Змушували говорити або російською, або польською мовами. Але й це випробування мужньо склали наші пращури, відвоювали свою рідну мову. І зараз я можу вільно, не боячись, говорити українською мовою, бо це ж моя рідна мова!
Третє, це обряди, які йдуть ще з дохристиянських часів. Звісно, вони тісно переплелися із християнськими, але все ж таки продовжують жити. Узяти хоча б ворожіння дівчат на Різдво та Водохрестя.
Отже, сучасні українці надзвичайно міцно зв’язані із своїм минулим, із своїми великими пращурами, завдяки яким ми й маємо таку чудову країну — Україну!
Я пишаюсь тим, що маю пращурами такий великий народ.