Харків'янин, мряка, міжз'їздівський, реп'ях, кам'яний, п'явка, горохв'яний, сум'яття, недокрів'я, рябенький, дит'ясла, піваркуша, розп'яття, В'ячеслав, Святослав, Валер'ян, Лук'янівка, напівм'який, безініціативний, зав'язка, під'язиковий, буря, в'юн, потьмянілий, м'яч, тім'яний, від'ємний, заозер'я, під'ярок, роз'юшити, грюкати, кип'ятити, гарячий, пам'ять, різдвяний, ряска, міжбрів'я, з'ясувати, олов'яний, реп'ях, цвяшок, бур'янище, сап'яновий, матерями, обов'язок, дзвякати, верф'ю, торфяник, об'їждчик, пуп'янок, крем'яний, потьмянілий.
На території садиби, ліворуч центральної алеї, розташований “білий будиночок”.
Будинок одноповерховий, дерев’ний, всередині і зовні оштукатурений. Дах з гонти, фундамент цегляний, веранда відкрита. В будинку дві кімнати, загальною площею 40 кв.м.
Перша кімната слугувала не тільки спальнею, але й була робочим кабінетом. Друга кімната – вітальня. В ній щорічно родина Косачів святкувала Шевченківські роковини, читала його твори, виконувались пісні на його слова. Тут Леся Українка з братом Михайлом часто збирали сільських дітей і організовували літературні читання.
В 1965 р., на будинку встановлена мармурова меморіальна дошка з написом: “В цьому будинку в 1893-1907 р. жила видатна українська поетеса ЛЕСЯ УКРАЇНКА”.
План
1.Хата у садку.
2.Повернення до рідної домівки.
3.Примноження краси.
Немає нічого милішого за рідну землю. Калина стоїть у лузі, тополя на околиці, лелече гніздо, теплий запах лісових квітів - все це рідна земля, все це моя Батьківщина.
Самотня хатина в дідусевому садочку. Вона стоїть краї вулиці. Приземкуваті вікна, підведені синькою, стережуть весняний сад. Там дерева, виплекані дідусевими руками , і калина, випещена бабусиною рукою, і квіти, посаджені ще мамою у дитинстві. Це моя маленька Україна, моя Батьківщина.
Ми з батьками влітку завжди приїжджаємо сюди. "Як приємно повертатися додому знову і знову, ніби поринаєш у своє дитинство, безтурботне, світле, радісне...", - говорить мама.
Вона пригадує, як бабуся навчала її:"Людина повинна не просто жити на світі, користуючись дарами природи, а створювати навколо себе красу. І не обов'язково будувати великі замки, висячі сади, створювати водні каскади. Просто посади квітку. Доглядай її, і коли вона розквітне, зазирни у неї. Ти побачиш красу природи, красу свого рідного краю, своєї України".
Вже давно постаріла бабуся, і мама виросла, а звичка саджати кожної весни квіти залишилася в неї назавжди. Тому повертається вона знову і знову до батьківської оселі, щоб примножити ту красу, якою так щедро обдарована наша Батьківщина.