Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
У чому сенс життя? Питання риторичне, яке не відпускає людину, яка мислить. Чи може жадане щастя бути сенсом життя? І якщо так, то що тоді воно таке? Чи можуть смисли змінюватися з ходом життя? Чи важливо знайти один єдиний, свій?
На ці запитання відповідає владика Веніамін — єпископ Новосанжарський, вікарій Полтавської єпархії, віцеректор Полтавської місіонерської духовної семінарії.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ спільно з журналом «Фамілія»* представляє проект on-line «ПРЯМА МОВА»: інтерв’ю з авторами, редколегією і всіма причетними до журналу.
