Кожна людина за своєю природою індивідуальна, своєрідна, неповторна. В кожного з нас своє призначення, мета, завдання. Іван Багряний в своєму романі "Сад Гетсиманський” пише такі слова: " Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – це найпідліша з усіх істот. Людина – це найнещасніша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом. Та найдивнішим є те що всі ці три рубрики сходяться в одній людині.” Так, справді, з цим варто погодитися. Людина – найвеличніше творіння, завдяки своїм безмежним можливостям, своїй творчій натурі, розумовим якостям. Людина – найпідліша істота, тому що знає смак підступу, помсти, поразки. Людина – найбільш нещасна з усіх істот, тому що має багато, та не може отримати все. Ми живемо колективі, займаємося певною діяльністю, отримуємо і втрачаємо те що для нас важливе. Кожного дня по-новому пізнаємо цей світ, людей, що знаходяться поряд, знову і знову знімаємо фільм за власним сюжетом. Недарма говорив Шекспір: " Весь світ – театр, а люди в ньому — актори." Різні життєві ситуації розподіляють нам свої ролі. Сьогодні ти на вершині слави, завтра – покинутий всіма чи можливо стоїш гаєш поряд, та це не так важливо, адже кожна чергова роль, кожна наступна репліка і змінена маска допомагає тобі зіграти цю роль наймайстерніше, відчути всі тонкощі життя і залишитися в кінцевому результаті переможцем. В наших руках безмежні можливості для того, щоб бути кращим, питання лише в тому: чи використовуємо ми це? Людина істота талановита, та часто губить свій талант через інші, непотрібні речі, відкладаючи його на потім. Людина – унікальна за своєю природою та не завжди може розкрити своє істинне "Я", відчути свою неповторність. Людина геніальна, та часто недооцінює своїї можливості і залишається наодинці з своїми думками, задумами та істинами. Як важливо, не зважаючи на всі насмішки долі та різноманітні життєві ситуації залишитися людиною з власними переконаннями і благородними, високими намірами. Падаючи низько чи підносячи голову надто високо, не забувати про інших, кому зараз набагато важче, хто духовно вищий від нас: у будь-якій ситуації знаходити щось позитивне і не опускати рики від відчаю; бачити прекрасне у кожному промінчику, листочку, кожному дні нашого життя і бути щасливим від того, що ти людина, Людина з великої літери. "Людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити крім потворностей життя і його красу. Той, хто бачить це, може не так мучитиме себе, гірко питаючись, хто я і навіщо, звідки і куди?...”( О. Гончар " Собор") Усі люди різні: веселі і життєрадісні, підступні і спокійні, добрі і відкриті, горді і злі, індивідуальні … Вони такі, якими робить їх це суспільство, кожен з нас творить його по-своєму, творить себе і тих, хто його оточує. Всі ми неповторні, яскраві особистості. Бути людиною насправді звучить гордо. Кожен з нас сам визначає місце і роль в цьому суспільстві своїми вчинками, поведінкою та навіть думками. Ми повинні бачити в кожній людині яскраву особистість і починати потрібно безперечно з себе. Неможливо змінити весь світ чи запобігти тому, що повинно статися, можливо змінити відношення інших до себе, викликаючи повагу і захоплення, бути гідною людиною і розуміти, що саме це твоя найвища цінність. Підвести підсумок хотілося б прекрасними рядками вірша великого українського поета Василя Симоненка:
Кожного дня, я намагаюся робити як побільше добрих справ. Для великих добрих вчинків, я ще трохи замалий, тому поки що я роблю маленькі добрі вчинки, які мені під силу. Допомагаю батькам, взимку разом з татом розчищаємо сніг. Влітку підмітаємо подвір'я, восени прибираємо листя. Разом з молодшим братом прибираємо іграшки та свої речі. Ходжу до магазину, прибираю в оселі. Дідусеві і бабусі допомагаю поратися на городі. Та поки мої добрі справи маленькі, але з часом я підросту і підростуть мої добрі справи. Якось так.
