Людина створила культуру, а культура-людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.
Мова – це прояв культури. Мова створена для того, що здійснювати процес мовлення.
Мовлення – це б передачі думок, почуттів та волевиявлень засобами мови.
Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, натомість мовлення – завжди індивідуальне: мовні засоби кожен із нас застосовує по-своєму.
Володіння мовою і вміння висловлюватися правильно, точно, логічно– показники загальної мовної культури людини.
Об’єктом вивчення культури мови є мова, а предметом – норми літературної мови.
Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях, пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.
Культура мови- це ще й загальноприйнятий мовний етикет : типові формули вітання, прощання, побажання, за тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.
Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов.
Культура мови виявляється в культурі мовлення.
Культура мовлення – вивчає рівень дотримання норм СУЛМ, майстерне використання мовно-виражальних засобів у процесі мовленнєвої діяльності особистості, в усній і писемній формах у різних сферах спілкування.
Культура мовлення – невід’ємна частина загальної культури особистості, духовне обличчя людини. Вона свідчить про її загальний розвиток.
Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема для фахівця.
Культура усного й писемного мовлення фахівця є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.
- Хлопці чого це ви тут посеред вулиці бенкет влаштували,- оьурено промовив я.
- От щодо бенкету ти прави,- тільки сміючись говорили хлопці.
- Ну тут же діти ходять і вагітні, або просто матері з дітьми чи звичайні люди,- продовжував я.- Пішли б ви десь за гаражі або взагалі одумались та перестали вживати цю гидоту.
- А ти нам хто?- нахабно відповідали хлопці. - І на інших нам байдуже.
Я зрозумів, що так по-доброму я не віджену іх пому вирішив вчитити трішни козумніше. Я взяв зелень,що мала дуже різкий запах і почав коло них відкушувати по кусочку.
Нарешті хлопці заговорили:
- Хлопче, а чи не пішов би ти в інше місце? Ти нам заважаєш
-А мені як і вам байдуже.
- Ти хоч чув який щапах має те, що ти вживаєш,- запитували хлопці.
- Так.Так само як і ви.
- Давай домовимось,що ти йдеш і ми йдемо.
Але мені було вже байдуже. Я зрозумів яка зараз молодь. І просто гордо пішов далі...