Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам'ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.
Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Так писав про рушник видатний український поет Андрій Малишко.
На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь.
Кількість приготованих дівчиною рушників була ознакою її працелюбності. Якщо про дівчину казали, що вона «рушників не придбала», то йшлося про ледащицю, а якщо «скриня повна рушників», — це свідчило про хазяйновитість нареченої, її заможність, багатство.
Рушники — це віддзеркалення культурної пам'яті народу, в їхніх узорах збереглися прадавні магічні знаки-символи: «дерево-життя», жіночі зображення, символіка червоного кольору, що знайшли своєрідне подальше осмислення та оновлення в сучасності.
Спустилася на землю білява зима. Змінила все навколо: посріблила гілки та стовбури дерев, одягла річки та озера в льодовий панцир, повісила під стріхами дзвінкі бурульки. Змахнула своїм білим широким рукавом – маленькі пухнасті сніжинки закружляли в морозному повітрі. Дужий вітер підхопив їх й дмухнув на дороги та стежки, заплітаючи білі коси.
Тільки багатовіконні велетні-будинки можуть спинити стрімкий біг заметілі, яка підкориться тільки людині.
Ось в розгубленості спиняється заметіль, згортаючи білі крила.
Висипає з будинків гомінлива юрба дітей з санчатами. Малеча рада приходу примхливої красуні-зими. Це були казкові вихідні.
