Великий український поет, Максим Рильський, народився під березневими туманними зорями, коли прокидається вода і пролісок замріяним оком дивиться на землю. Ще в ранньому дитинстві його рука потягнулася до письма, душа - до краси, а серце - до людини, Це і стало отим продовженням, що не має ні кінця, ні краю, як наколихане вітром зерно, як велич духу людини.
З романівських полів, лук і осель з’явилися в поезії Рильського роси та сльози, які заблищали на вершині світової поезії. Крізь усе своє житття поет проніс єдиний заповіт: "Усе для людини і завжди з людиною".
Він був закоханим у людину, працю, творив добро, ніс прекрасне, чинив радість. Навіть чиємусь весіллю він радів, як своєму, та сумував із тим, у кого трапилося лихо, намагаючись зробити усе можливе, аби подолати його.
Слово Максима Рильського ми звемо чародійним, бо воно справді чародійне, немов степове джерело, що бере свою красу із самої природи.