На мою думку, що в нашому сучасномусвіті важливіше бути мудрим. Між освіченістю і мудрістю існує певна різниця. Але і освіченим теж непогано стати: важливо сумлінно вчитися в школі, читати розумі книжки та дивитися повчальні кінофільми.
Але я підкреслюю, що все ж-таки мудрим бути важливіше. По-перше, мудра людина добре засвоює знання і вміє практично їх застосовувати. Тобто, на мою думку, сфера мудрості для людини в житті ширше, ніж сфера освіти. Адже освіта - це просто процес засвоєння знань, формування характеру особистості, а мудрість – це глибокий розум, що спирається на життєвий досвід.
По-друге, часто буває так, що неосвічена людина в деяких випадках виявляється мудрішою, ніж освічена – вона поводиться м'якше, розумніше і людяніше, ніж людина освічена. І результат діяльності такої людини також може бути значно кращим.
Звернімося до прикладу з історії. Адольф Гітлер мав блискучу освіту, але він не був мудрою людиною - адже мудра людина ніколи не скоїть те, що вчинив він. Саме тому він і отримав розгромну поразку від радянської армії.
Наведу приклад. Звернімося до роману "Мiсто", головний герой якого, Степан Радченко, освічений, але чи мудрий? Він робить дурні, необдумані вчинки, деякі з них – із трагічними наслідками. Так, він зіпсував відносини між родичами, зіпсував кар'єру своєму товаришу, що втратив роботу та сім'ю ... один з його вчинків взагалі призводить до смерті.
При цьому я не виключаю бажаність освіченості. Після школи я особисто планую продовжити навчання в університеті, а якщо не вийде, то принаймні в коледжі: він дає вищий рівень освіти, ніж професійні ліцеї. Хороша освіта дає людині багато цінних знань і умінь, які так необхідні у сучасному світі!
Прийшла зима. Морози так тріщать, що й виходити страшно. Вчора випав сніг, усе зробилося білим. Таким білим, що тепер нічого не можна відрізнить одне від одного. Я йду вранці своєю вулицею і не можу второпати, де білі дерева, а де білий день. Усе так сяє!
Хлопці розрівняли сніг на майданчику біля хати, хтось приніс відро води і вилив прямо на сніг. Іще відро, іще, і — ковзанка! Як зраділа малеча нашої вулиці! Тепер до вечора надворі чуємо сміх та галас.
Я люблю свою вулицю взимку. Вона одразу стає такою святковою на вигляд, наче сама природа прикрашає її. Там дерева стоять у білому вінчальному вбранні, а тут поблискують на сонці бурульки. І дорога біла. Машини їздять — як оті різнокольорові плямочки снують по білій смужці. Пролітає дрібний сніжок, осідає білими купками. Неначе тополиний пух він тулиться до дерев, западає між корінням, між гіллям, віється по стежках. Усе стоїть у білому мареві. Виходжу я вранці з будинку на поріг та застигаю від подиву. Як іскряться дерева! А навкруги все встелене килимами, де ще ніхто не встиг пройти. Це зима розстелила на нашій вулиці свої білі полотна.
