Щоб людина могла нормально працювати і піклуватися про близьких, вона повинна добре харчуватися. А дуже часто їсти доводиться не вдома. На цей випадок існують численні столові і кафе, в яких їжу готують люди з професією кухар-кондитер. Такі професіонали працюють і у великих організаціях, і в армії, і в дитячих садах. Завдання кухаря в тому, щоб з сирих продуктів приготувати смачне і ситне блюдо.
Люди в середньому їдять три рази в день - це забезпечує стабільний попит на послуги цих професіоналів. Якщо своїми смачними стравами чи кондитерськими виробами кухар догодив клієнтам, то він може розраховувати на вдячність і повторний візит цих відвідувачів через деякий час. З відкриваються підприємств значний сегмент складають підприємства громадського харчування і ресторани, а значить хороший фахівець без роботи не залишиться. Менi дуже подобається готувати і я можу бути впевненим , що не залишуся без роботи. Адже попит на досвiдчених кухарiв дуже великий.
Моя родина пишається нашим фруктовим садом. Його садили кілька поколінь нашого роду. Сад упритул підступає до будинку — теж дуже старого. У вікна заглядають вишневі дерева. Можна дотягтися рукою з вікна і нарвати жменьку вишень. В інше вікно скребеться яблунька. Є в нашому саду грушеві, абрикосові, сливові дерева. Коли вони цвітуть, у кімнату ллється не тільки аромат, але й світло. У саду привілля бджолам, метеликам, не кажучи вже про птахів.
У нашому саду вже давно оселилися шпаки. Шпаківні для цих співучих перелітних птахів робив мій дід, коли сам був не набагато старший мене. Вони потемніли від дощів і часу й постаріли. От і вирішили ми з батьком зробити нові шпаківні. Кілька днів стругали, пиляли, збивали дощечки. Вийшли ладні житла для шпаків. Квапилися закріпити їх на дереві до прильоту птахів. Старі шпаківні зняли й поклали в сараї. Йшли дні, у сусідських шпаківнях уже щосили господарювали пернаті, а наші пустували. "Напевно, ми щось не так зробили", — міркували ми з батьком. Я часто виходив у сад і з надією дивився на шпаківню. Одного разу якийсь шпак присів неподалік від будиночка на гілці. Здається, до нього от-от прилетить подруга, і вони займуть житло, що пустує. Однак шпак посидів і полетів хтозна-куди. "А що коли ми повернемо на місце старі шпаківні?" — звернувся я до тата. Він погодився зі мною. І незабаром у цих шпаківнях закипіло життя: там щосили господарювали шпаки. Нові будиночки теж залитися. Ми вже не чекали, що в них хтось оселиться. Одного разу я випадково кинув погляд на нову шпаківню і зупинився як укопаний: відтіля доносилися голоси шпаків! Вони то вилітали зі свого житла, то поверталися.
Я підійшов до яблуні, де був прикріплений ще один новий пташиний будиночок. Виявилося, що і він став заселений. От чудеса! Я поспішив з радісною звісткою додому. А в обід ми накрили просто в саду стіл і влаштували маленьке сімейне свято на честь прильоту шпаків.
Объяснение:
якщо щось не підходить зміниш
У кожного віку своє щастя. У дитинстві справжнє щастя – нова іграшка, в юності – перше кохання, в зрілості – нова квартира або підвищення по службі. Людина будує своє життя, немов столяр майструє сходи. Щаблі – це наші мрії. Чим їх більше і чим вище людина піднялася, тим більшого вона досягла. Хоча мрії у всіх свої, сво х досягнення.
Жити – як не дивно звучить на перший погляд – велика праця. Життєвий шлях людини нелегкий. Всі ми стикаємося з труднощами, небезпеками, всі переживаємо важкі моменти. Радості змінюються печалями, світлі дні – похмурими і сумними. Є чорні і білі смуги. Складність полягає в тому, щоб чорна смуга не збила людину з вірного шляху, не знесилила її і не змусила зненавидіти життя, відмовитися від нього. Яким би величезним не було горе, воно завжди проходить, біль притупляється часом і новими надіями. Що б не сталося, потрібно шукати сили і жити далі. Життя – це рух, постійний розвиток, пошук. Ми відчуваємо, що живемо, коли займаємося спортом, вчимося, стаємо батьками. Життя тільки тоді наповнюється сенсом, коли людина бачить результат своєї праці, відчуває свою значимість, незамінність, необхідність і корисність іншим. «Є незрима творчість у кожній миті». Ми самі творці свого життя. Щоб картина життя була яскравою, гармонійною, кожну мить потрібно трудитися над нею. Інакше життя перетворюється на тихе, навіть болісне існування. Тоді пошуки сенсу життя стають безрезультатними. Життя перетворюється на монотонне повторення днів, років. Воно не приносить радості. Втрачається смак до життя. Що може до Тільки різкі зміни, тобто, рух.
Але не всякий рух приносить відчуття щастя. Сучасний ритм життя дуже динамічний. Ми весь час кудись поспішаємо, прагнемо щось купити, кудись з'їздити, щось побачити, заробити більше грошей, хочемо бути в курсі всіх подій, стежимо за останніми новинами – крутимося, збираємося кимось стати, чогось добитися і почати жити щасливо. Але найчастіше в цій метушні, в гонитві за щастям ми забуваємо про найважливіше – жити потрібно кожен момент, кожну мить. Не варто нічого відкладати на потім, щоб не втратити дорогоцінний час. Ми позбавляємо себе радості спілкування з батьками, з друзями, придушуємо свої почуття, тому що на все це не вистачає часу. Ми обмежуємо себе в бажаннях, щоб потім було краще жити. Але в гонці за примарним щастям пропалюємо життя марно. Настає «потім», а життя пройшло, вже немає сил кудись прагнути, немає відчуття щастя, тому що воно багато років поспіль було десь замкнено, заховано від самого себе. Адже щастя складається з багатьох маленьких і великих радощів. Чим більше ними наповнюється життя, тим щасливіше себе почуває людина. Тому кожен день, кожна хвилина життя має бути наповнена змістом, в будь-якому вчинку має бути закладена мета.
Крім того, життя – це можливість самовираження людини, шанс зробити велике відкриття, заявити світові про себе. Кожна людина індивідуальна і унікальна. Але лише одиницям судилося стати всесвітньо відомими, увічнити свої імена в історії. Лише деякі роблять великі відкриття, пишуть великі твори. У цьому полягає їх призначення. Ніхто не має права знищувати чуже життя, якою б благою не була мета.
Кожний з нас розуміє ,що ж воно таке життя.