Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани. Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.
Для кожної людини її життя-це найцінніший скарб,який вона має.Та чи вважають його справжнім скарбом,скажімо,сусіди?І чи помітять його серед пороху віків прийдешні покоління? Люди,наче зірки в небі.Одні світяться яскраво,інші-тьмяно,а деяких і зовсім не видно.Цінність людського життя визначається обсягом і ясістю добрих справ,подарованих іншим людям.Тільки завдяки праці ми можемо чогось досягти,показати себе з кращого боку. Отже,якщо не хочеш безслідно згаснути,наче невідома зірка,шукай професію до душі,необхідну суспільству, і працюй на славу!Майже всі відомі люди закарбували в пам*яті нащадків саме свої трудові досягнення чи подвиги,а не якісь інші якості.Праця робить деяких людей безсмертними.
Але чомусь, все одно чогось не вистачає...Чого ж?! Дітей! Ось, насправді, з чого починається будь-яка школа! З того золотого дзвонику, що несе у своїй крихітній ручці першокласник! Радісний сміх, солоні краплинки в кутиках очей сентиментальних батьків, шелест яскравих ароматних букетів, цукотіння дитячих пантофлів – усе це є тим чарівним прологом, що веде у таємничий світ під назвою «Школа».Школа, як окрема істота, що має свій вік, память, дух і навіть настрій. Вона не нарікає на упертість своїх старих дверей, луплення стін чи скрипучу підлогу, у неї усе бездоганне! А бачили б ви її у сонячні дні! Яка вона сповнена тепла і світла, що аж самому кортить іти шкільними сходами з усмішкою, до вух натягненою, пристрибуючи! Навіть, якщо на вулиці негода, школа залишається спокійною і врівноваженою. Її дух, запах життя , рух і розвиток надихають колористику класів і коридорів різнобарв’ям, і це одразу відчуваєш, ступивши на поріг.Історія – це те, що має початок десь далеко в минулому, існує тепер і немає остаточного завершення в майбутньому. Опісля ретроспективи, слід повірити вам сьогодення Школи. Наразі існує велика кількість нових проектів і задумок, які вже частково почали свою реалізацію, або лишень чекають слушної нагоди щоб вибухнути феєрверком цікавих ідей на радість мешканцям «Школи». Невичерпному ентузіазмові винахідників можна лише позаздрити. Це люди наполеглеві і розумні, які десятиліття присвятили освітній ниві, і що справді знають суть навчального процесу від альфи до омеги.Тож перспективи є, і вони гарні. Процес історії продовжується. Ми всі разом творимо цю історію, рухаючись лише у перед, у наше майбутнє! І тільки від нас, від нашої наполегливості, від нашої старанності, від наших знань, від наших мрій залежить яким воно буде НАШЕ МАЙБУТНЄ !
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.