Львів - прекрасний куточок Західної України. Скільки теплих думок і спогадів навіває це місто. Напевно, в усьому світі не знайдеться людини, яка б, відвідавши це місто, не захотів повернутися знову. Пейзажі, архітектура, привітні жителі, кава, шоколад - все це маленький список того, чим славиться Львів сьогодні.
Серцем міста по праву вважають стару частину. Скільки мільйонів пар ніг щорічно проходять відомої Площею Ринок. Хтось на роботу, хтось в пошуках пригод, а хтось просто прогулюється на екскурсії. Окрасою ж площі, безумовно, залишається Ратуша - справжній львівський Біг-Бен. Обійти цю красу неможливо. Там, нагорі, відкривається зовсім інший Львів. З висоти пташиного польоту видно пагорби, позолочені купола і такі старовинні і одночасно величні будівлі. А чи чули ви коли-небудь, що Львів називають містом легенд? Це дійсно так. Львівська архітектура надзвичайно старовинна. Здається, що кожна стіна дихає історією, кожен елемент приховує безліч цікавих легенд. А величні кам'яні леви дивляться на жителів і гостей міста майже з кожного будинку. Вони стоять на обороні, захищаючи своє рідне місто - місто Лева.
Тому, якщо у вас поганий настрій, обов'язково відвідайте Львів. Ця маленька країна шоколаду: чорного, молочного, гарячого, зуміє миттєво налаштувати кожного на позитивні думки. Місто захоплює, зачаровує. Сьогодні це жива історія, яка тягнеться по вузьких вуличках з бруківкою. Львів варто побачити на власні очі, відчути атмосферу, зануритися в історію. І тоді вже не залишиться ніяких сумнівів, що Львів - це місто, яке може перенести будь-якого в минуле.
1 Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто?
2 Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).
До істот належать іменники, що називають:
- осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);
- тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);
- міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);
- померлих (мрець, небіжчик, покійник);
- означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);
Усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси).
3 Переважну більшість у мові становлять загальні іменники, що означають узагальнені назви однорідних предметів, — назви, спільні для ряду однотипних предметів, істот, явищ, понять: книжка, учень, місто, виставка, сад, море, блискавка, природа, бадьорість тощо.
Значно меншу групу становлять в л а с н і іменники, що означають індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів.
До власних назв належать:
- імена, прізвища, псевдоніми, прізвиська: Катерина, Василь, Ярослав Мудрий, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Архімед, Цицерон;
- прізвиська тварин: Рябко, Барбос, Мурчик, Білий Бім Чорне Вухо;
- назви країн, держав, міст, сіл, гір, морів, озер, річок: Європа, Азія, Україна, Придніпров’я, Кривий Ріг, острів Земля Принца Карла, село Рясне, Південнокитайське море, Дніпро, Ла-Манш;
- назви книг, журналів, газет: драма «Лісова пісня», журнал «Сучасність», газета «Факти»;
- назви заводів, фабрик, пароплавів: завод «Більшовик», фабрика «Рошен», пароплав «Одеса»;
- назви організацій, установ, історичних подій, свят, почесні звання, найвищі посади: Рада Безпеки, Верховна Рада, Стародавня Греція, Перша світова війна, Прем’єр-міністр, Президент України;
- релігійні поняття: Матір Божа, Біблія.
Власні імена пишуться з великої літери, мають тільки однину (Київ, Харків) або тільки множину (Карпати, Чернівці).
Іноді прізвища та імена людей, коли вони служать для узагальненого означення цілого класу однорідних осіб, предметів і явищ, переходять до категорії загальних іменників: геркулес, дизель, кольт, браунінг, рентген, маузер, реглан, силует, донжуан.
Загальні іменники, виступаючи в мові у значенні індивідуальних назв, переходять у власні іменники: Захід (країни Західної Європи), планета Земля, Леонід Буряк, село Вишеньки. Часто тільки з контексту можна визначити, яким є іменник — власним чи загальним.
4 в Н. в. однини на -а (я) закінчуються переважно іменники жін. роду, на -0 – переважно чол.роду, на -о, -е – середнього роду.
5Спільний рід — рід української мови, до якого належать іменники, що мають одну форму на познаку кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чи всіх трьох.
іменники із закінченням на -а, -я та називають особу за її характерними діями або рисами поведінки: писака, кусака, читака, посіпака, недоторка, ябеда;
назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), базікало (чоловічий і жіночий), чванько (чоловічий і жіночий)[2][3].
назв чоловічого або жіночого роду, утворені за до нших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук-, -юк-, -уч-, -юч-, -уг-, -юг-, -иськ-: вітрюга, свинюка, хлопчисько[1].
