Щоразу, коли за вікном іде дощ, я сиджу в своїй кімнаті і мене починає огортати якийсь сум. Але це не позбавляє мене можливості вслухатися в грайливі краплі дощу. Як пише славетна українська поетеса Ліна Костенко: "Послухаю цей дощ, бляшаний звук води, веселих крапель кроки..." Дощ притягує мене, мов магнітом. Моя душа виповнюється тужливим, але водночас спокійним настроєм дощу. Так як кожна людина є частиною природи, так і природа передає їй свою мелодію. Мелодія звуків, сяючої води від променів сонця мене просто вражає. Я малюю у своїй свідомості дощ, від якого моє серце тихо плаче. Коли скрипаль грає чарівну музику, всі люди його із захопленням слухають. Мелодія скрипки чимось схожа до мелодії дощу. Потрібно лише вміти почути цю музику і сповна перейнятися дивовижною мелодією. Але дощ може навівати не тільки сумний настрій. Наприклад, у дитинстві я бігав босоніж під час дощу. Відчуття були неперевершені. Я відчував і щастя, і драйв, і захоплення, все на світі.Тому дощ для мене є своєрідною, фантастичною, дивовижною мелодією, яка переповнює мою душу і сумними, і позитивними настроями.
Лiсова сторожка
З початком весни збирається Данило Коряк до лісу, до своєї сторожки.
Збирається довго, бо треба йому взяти з собою чимало всякого начиння. А тоді вирушає в дорогу, кликнувши за собою песика Кузьку.
За зиму сторожка дужче вгрузла в землю, стоїть під горою, як вулик. Кузька оббігає її кругом, кидається до свого кубла. Але там вогко, сіно пахне цвіллю, дошки — грибком і трухлявиною.
Підходить Данило, одмикає двері, промовляючи до Кузьки:
— Ну, от ми й дома, Кузько. Тепер будемо хазяйнувати вдвох...
У сторожці холодно. Кузька хутко обнишпорює темні покутки, де знаходить граблі, лопату, сапу, ящичок з цвяхами, молоток та коритчатка з насінням.
Данило виносить на сонце стару ковдру, щоб теплий вітерець вивіяв з неї холод.
Так починається лісове життя Данила та Кузьки.
