ього літа я провів літні канікули максимально продуктивно і корисно. Я не просто цілими днями сидів за комп'ютером, телевізором, ходив просто на вулицю. Я допомагав своїм батькам по дому. Просив їх дати мені завдання і виконував його старанно.
В середині літа я провів літні канікули за містом у бабусі і дідуся. У них я всіляко намагався їм до по будинку, городу, господарству. Годував собаку, кота, курей. Намагався вести себе добре і не псувати дідуся з бабусею настрій. Вони мною були задоволені і намагалися мені у всьому догодити. Запитували, що мені купити і робили мені подарунки.
В кінці літа я провів літні канікули в таборі в лісі біля озера. Мені там дуже сподобалося. Свіже повітря, краса лісу, тепла вода озера. У таборі я познайомився і подружився з хлопчиками і дівчатками. В таборі було дуже цікаво, так як кожен день був наповнений безліччю подій. Вдень ми ходили на озеро, ліс, збирали гриби. Увечері ми дивилися мультфільми чи фільми, танцювали на дискотеках. Цього літа мені дуже сподобалося, як я провів літні канікули. Думаю, що навчальний рік буде цікавим, і я його теж постараюся провести корисно для себе і оточуючих мене людей.
Подробнее - на -
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід, — Є в тебе син чи дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба...
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля...
— Так, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
"Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий Чоловік.— Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."