Осінь - моя улюблена пора року. Літня жара переміняється приємною прохолоддю, зникають надокучливі комарі й мухи. Від природи віє спокоєм і умиротворенням.Художниця-Осінь, не жалуючи фарб, розфарбовує зелені листи в золотаві й багряні тони. Дерева перетворюють, красуючись новими вбраннями. Але от проходить небагато часу, і перший аркуш кружляючись, опускається на землю.Незабаром до нього приєднуються інші, немов махають, прощаючись, дерева своїми листами-долоньками. Вітер підхоплює це осіннє золото,- і от уже несеться воно в танці-хороводі осіннього листя!Це видовище нікого не залишає байдужим. От сповільнює крок замислений чоловік в окулярах, з вереском носиться дітвора, ганяючись за прощальними листівками осіни, тихо співає щось про жовті листи молода мама з коляскою.Золотавий килим повільно вкриває землю...
Діалог двох людей, котрі не можуть дійти до спільної думки, що таке щастя, який ми почули в метро : - Живу на світі вже 45 років, і йдосі не можу зрозуміти що таке щастя? Можливо його в мене немає? - Ти напевне не розумієш, що воно перед тобою. - В тебе є дружина, мама, тато, діти, всі вони здорові, в тебе є робота на якій тобе добре платать, тобі ця робота до душі.Що тобі ще поьтрібно в цьому житті? -Навіть не знаю, але все одно щось не те... - Давай покажу на прикладі: ось поглянь, цей хлопець, що сидить з права, подивись на нього, він щасливий. І знаєш чому? -Ні, я так не думаю, як він може бути щасливим, адже у нього немає ніг, і він на колясці? В чому його щастя??? - А щастя його в тому, що в нього є сім"я, кожен день він іде на цьому метро до станціі "Щастя" на якій цому допомагають зійти, там його зустрічає його кохана. І кожен день, він дарує їй квіти, на протязі 10 років. А ти говориш, що ти нещасливий, адже у тебе є все. -Так, ти на певне маєш рацію,щастя у простих речах, а я їх не помічаю. Дякую тобі велике. Ти мені дуже допоміг, адже на протязі 20 років, я не відчував себе таким щасливим як зараз. А ось і моя станція "Щастя". Бувай. -Бувай
