Уявіть собі, що ви стоїте на полонині у весняну пору. Весна в горах — найдивовижніша пока року. Скрізь розстеляється килим з барвистих квітів, зеленої трави та моху. Поруч з ним сусідять великі камені, неживі площини, засипані уламками скель.Пройшовши всього лише кілька кроків, можна зустріти цілий замет мокрого снігу. Лежить він собі спокійно серед квітів, і розтане ще не скоро. Таке можна побачити тільки в горах ..Зі схилу гори можна охопити поглядом величезний простір. Це схили сусідніх гір, зарослі лісами, долина далеко внизу, гострі піки, досі покриті снігами. Навіть не віриться, що все це можна побачити двома звичайними людськими очима.А он далеко-далеко синіє маленьке гірське озерце. Навколо нього неначе біле намисто - це цвітуть рододендрони, дивовижні квіти. Їх можна зустріти тільки в горах, і більше ніде.Загалом гірські квіти невеликі, але різних забарвлень та форм. Це зірочки, дзвіночки, трубочки, круглі "сонечка" та інші форми. Якщо спуститися в долину, то там не знайти й половини цього квіткового багатства.А зверху з шумом та гуркітом мчить потік гірської річки. Вода в річці крижана! Вона така піниста, що здається білою. Насправді ж в гірській річці дуже прозора вода.Потік з великими труднощами пробиває собі шлях серед каміння. Ці камені можна помітити, вони визирають з води. За довгі роки річка вже відполірувати їх, і вони стали рівними, як поверхня дзеркала. Не варто й пробувати цією небезпечною річкою у човні.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…
