Як і більшість картин Павла Волика, "Вечір" про красу та особистість рідного краю. Ця мальовнича хатинка на краю річки привертає увагу та не відпускає надовго погляд. Виникає багато питань. Чия це хата? Хто живе там? Одинак чи родина? Могутні дуби постали навкруги, темна вода біля самісінького тину. Марево від сонця на стіні. Теплий літній вечір. Цей пейзаж викликає суміш почуттів. А саме у мене- сум та красу одночасно. Художник майстерно та дуже реалістично передав усі тіні, відображення у воді, світло від заходу сонця. Так хочеться сидіти біля тої хатки та насолоджуватися красою рідної землі, теплим повітрям швидкоминучого літа, барвами сонця. Сидіти спокійно так, мислити про чисте та вічне.
Шкільний вазон...звичайна рослина, яку практично ніхто не замічає. А чи задумувалися ви, що він теж має свої таємниці? Він завжди гає за нами. Бачив наше знайомство з першою учителькою. Бачив, як ми отримували перші двійки та раділи гарним оцінкам. Деколи він ридав невидимими сльозами, адже його забули полити. Він відчував наші сльози та сміх, бачив нас весь час. А чи ви його бачили? Ви звертали увагу на звичайний шкільний вазон, який зараз сумує на підвіконнику? Йому також приємно, коли роблять добрі справи спеціально для нього. Невже не було такого, що черговий просто забував його полити? Нехай він уявить, що було б з ним, якщо б його не годували весь день. Так, це не приємно. Так само неприємно і шкільному вазону. Звичайній рослинці, яка весь час бачить нас. Він радіє нашим перемогам та разом з нами сумує після поразок Бережіть рослини!
