Це було взимку. Якось уранці* з вулиці долинув трохи дивний звук. Я тихо підійшов до вікна й побачив там чарівне чудодійство. По сизому небі плавно, витонченно летіла на своїх санях дівчина-зима. Взяла свою паличку й повільно змахнула нею. І вмить у магічному танку закружляли сніжинки. Змахнула ще - ураз подув прохолодний вітерець. Я не повірив своїм очам, тому хутко заплющив їх. Коли розплющив, дівчини вже не було.
* не можна вживати слово вранці в цьому випадку, так як попереднє слово закінчуєтсья на ь, після якої пишемо у
Осінь! Ця пора року по-своєму прекрасна . ЇЇ пожовкле листя , перша паморозь , синє небо так заворожують... Теплі осінні дні тривають не довго лише перший місяць. Проміння ласкавого сонця майже вже не гріють. Осінній вітерець трішки прохолодний , не такий як раніше. Осінь зачаровує. Вона розфарбовує моє місто в різні барви. Різно кольорова осінь. Так добре ніжитися в золотистому листі. Білий туман вранці , роса на траві це все так незвичайно. Осінь не схожа на інші пори року. І цим вона мені подобається , своєю незвичністю.
ходжу - [хаджу]