На моїй батьківщині дуже багато різноманітних традицій. Одна з них-хліб і сіль. Жінки в родині пекли величезну хлібину, часто прикрашали різними візерунками, а зверху клали сіль. Потім це підносили довгоочікуваному гостю або просто шанованій людині. В українській родині головний завжди чоловік, який повинен захищати і годувати свою сім'ю. Часто в будинках можна зустріти рушник, прикрашений найяскравішими нитками і квітами. Раніше господині іноді змагалися в тому, чий же рушник краще. Пізніше їх розвішували по всьому будинку, а ще рушник, на якому зображені червоні маки, мати дова синові, коли він йшов на війну або створював власну сім'ю. (прости, больше не помню) )
Говорюща риба - головний персонаж однойменної казки Емми Андрієвської. Вона була "соромом родини", бо мала чинити так, як інші - мовчати. Тому балакуху вигнали подалі від риб'ячої громади. Автор наділяє свою героїню кращими рисами характеру: привітністю, щирістю, добротою, бажанням до вірністю. Єдиний її недолік - зайва балакучість, коли не було співрозмовника, то говорюща риба розмовляла сама з собою. Їй пощастило зустріти рибалку, з яким балакуха заприятелювала. На жаль, через свою довірливість говорюща риба закінчила життя на сковорці рибалчиної дружини. Приятель риби, небалакучий рибалка, був невдахою: йому не щастило з уловом, дружина завжди сварилася, докоряла чоловікові за малий улов. А говорюща риба зрозуміла його краще, ніж люди, і стала допомагати. Рибалка був добрим, не здивувався зустрічі з балакучою рибою, став їй за товариша. Він прислухався до порад нової приятельки і був щасливий від знайомства з нею. Коли рибалці стало щастити на річці, він вирішив віддячити говорющій рибі й запросив її в гості. Чоловік так і не дізнався про смерть приятельки, тому довго чекав її біля річки.
