каждый из нас иногда сделав что-нибудь плохое, задумывается об этом в последствии. У него возникает странное чувство,которое гложет его и не дает ему успокоиться.Это чувство называется совест.
"Совесть - моральный самоконтроль умение самостоятельно формулировать для себя нравственные обязанности, требовать от себя их выполнение и производить самооценку совершаемых поступков" - так объясняет это нравственное понятие толковый словарь. Но что если подумать самому и истолковать его. По-моему, это чувство даровала природа для полной удовлетворенности собой и самосовершенствованиЯ.Оно неотъемлимо взаимосвязано с другими словами, такими как честь и достоинство.И не стоит забывать о них, так как на их основе складывается характер и темперамент человека. они мпособствоют саморазвитию человека.
Завершая свое сочинение я хотел бы сказать всем, что это одни из самых полезных чувств, которые даровала человеку природа
Образ України у творчості Т. Шевченка
Тарас Шевченко — вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.
У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші "Садок вишневий коло хати". Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці.
