Кажуть, що оселя відбиває характер та смаки свого володаря. Так і традиційне народне житло відображає світогляд та уклад життя цілого народу. Українська хата – то маленький всесвіт, в якому жили та частиною якого відчували себе наші предки.Типова українська хата – то одноповерхова будівля з солом’яним дахом, білими стінами та вікнами зі ставнями. Стіни хати ретельно обмазували глиною та білили. Часто стіни фарбували у різні символічні кольори та розмальовували. Так вони й стояли – наче чепурне біленьке диво між деревами, обсаджена соняшниками та калиною. Навколо хати був двір — господарські споруди, город, сад, відгороджені тином.Головним елементом інтер’єру української хати була піч, що стояла навпроти дверей. До печі ставилися з особливою пошаною – як до годувальниці та берегині. Її також розписували, переважно рослинними та геометричними орнаментами, фігурками птахів та тварин. Малюнки, якими прикрашали хату, несли важливе символічне значення та мали оберігати від нещасть та нечистої сили.У кожній українській хаті обов’язково був червоний куток, в якому розташовували ікони, прикрашені вишитими рушниками, вінками з квітів тощо. У хаті стояли лави, прикрашені килимами, скриня, колиска для маляти, ближче до дверей – полиці для посуду та хлібу. По всій хаті в потрібних місцях розвішували обереги, зілля та амулети, що мали захищати оселю та її мешканців.Українська хата – невід’ємна частина культури нашого народу. Вона є матеріальним втіленням уявлень та вірувань українців, укладу їхнього життя, побуту та взірцем естетичних вподобань. Хату завжди тримали у бездоганній чистоті, а дверей ніколи не замикали. Красу біленької української хати оспівували поети та зображували художники різних часів, наприклад, Тарас Шевченко, Архип Куїнджі.
Хлопці стояли біля будівлі й штовхали один одного ліктями, ніхто не наважувався піти в темряву першим. Було страшно й страх як цікаво. Друзі вирішили навідати закинуту будівлю як тільки почули, що там бачили привида. Ні Микола, ні Дмитро, ні Святик не вірили в потойбічне й як справжні чоловіки наважились перевірити чутки. За законами жанру потрібно піти саме опівночі нікому із дорослих не казавши про свої наміри. Пара бутербродів, пляшка води та ліхтарик вся нехитра амуніція, що знаходиться хлопцям. Не забувши прихопити й мішок для своєї потойбічної здобичі. Першим наважився Святик, ступивши за поріг він опинився в повній тиші, всі нічні звуки стихли ні птахи ні комарі, навіть голоси друзів стихли. Святик зробив крок вперед обережно ступаючи поміж битого скла і цегли, Микола та Дмитро притихли й гали за другом, що майже зник в темряві будинку. Час, ніби, перетворившись на кисіль не поспішав. Раптом друзі почули відчайдушний крик Святик и топіт ніг, хлопчина біг перечіплявся о цеглу й біг до товаришів й до рівного місячного світла. опинившись на вулиці схопив за руки друзів й потягнув за собою. Двічі цього робити не залишилось. - Я вам покажу, як привидів шукати, - бурмотів Миколин дід знімаючи з себе простирадло
