Моя вулиця-широкий та шумний проспект Ленiна в самому центрi мого мiста.Це стара вулиця, вона збереглась ще з довоенних часiв.Зараз вона людна, а по дорогах iзде мiський транспорт такий, як: тролейбуси, трамваi, маршрутнi таксi, а також машини.Коли до нас в гостi приходять знайомi, то дивуються, як можна спати в такому шумi.Але менi моя вулиця подобаеться.На нiй багато гарних старих будинкiв з квiтами та фонтаном, а також вздовж всiей вулицi ростуть дерева.
займенник — повнозначна частина мови, яка вказує на предмети, але не називає їх. відповідає на питання хто? , що? , який? чий? .
в українській мові займенники характеризуються розрядом, а також у певних розрядах родом, числом, відмінком.конкретне лексичне значення займенників виявляється тільки в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметниками або числівниками.за значенням і граматичними ознаками займенникові слова поділяють на три групи:
ті, що співвідносяться з іменниками (відпові на питання хто? , що? )ті, що співвідносяться з прикметниками (відпові на питання який? чий? )ті, що співвідносяться з числівниками (відпові на питання скільки? котрий? ) у реченні займенники можуть виконувати різні синтаксичні функції. вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменники, прикметники, числівники.
Я не знаю, на какой улице ты живешь и что там есть. Я оставлю место куда ты впишешь свои слова.
Я живу на вулиці...(назва) Вона має...(яку?) історію. Раніше на цій вулиці... (щось було), але зараз... Ця вулиця є...(дуже великою, великою. невеликою, малою). Вона... (має декілька провулків, не має провулків). Знаходиться...( у центрі міста, біля виїзду з міста, у якомусь районі міста). Мені подобається (не подобається) тут жити.