Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Я почуваю себе саме так коли я дарую шось гарне близьким і вони тішаться, коли я даю слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається, коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю), коли немаю ніяких сумнівів, коли в мене купа цікавих ідей, коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається.
Загадкові історії з приватного життя відомих людей, які жили на українській землі, та українців, рознесених по всьому світу. Історії кохання. Історії сходження на олимп слави, або несподівані повороти долі. "Гра долі"- це фільм, який розкриває духовність справжньої української еліти. Автор і ведуча цієї програми - Наталка Сопіт. Талант перевтілення цієї молодої актриси дозволяє їй бути не лише коментатором подій, але і вести росповідь від першої особи. Не можна сказати, що це не захоплює. На разі в цієї телепередачі ведуча розповіла глядачам про дуже талановиту письменницю, Ольгу Кобилянську, яка й на рівні з чоловіками досягла майстерності в літературному мистецтві. Як розповідають у програмі, Ольга народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора. Батько, Юлиан Кобилянський, прийшов у цей далекий край з Галичини і дослужився до посади секретаря повітового суду. Мати Ольги, Марія Вернер, по батькові була німкенею, а по матері полькою. З любові та поваги до чоловіка вона вивчила українську мову і прийняла греко-католицьку віру. У сім'ї було семеро дітей. Усім своїм синам Юліан Кобилянський дав гарну вищу освіту, тільки дівчата закінчили чотирирічну школу. В ті часи вважалось, що жінкам потрібно лише вміти господарювати і знайти гарного нареченого. Потім батько відправив Ольгу вчити укр. мову приватно. В кінці 1891 родина Кобилянськоі переізджає із села Димна в серце Буковини -Чернивці. Перед майбутньою пісьменницею відкривається новий світ, багатий для творчьої праці. Тут вона ходить коло прогресивної інтелигенції, знайомиться ближче з укр. літературним життям. Тоді були перші шляхи друкування своїх творів.
-Ало. -Привіт, Ганно! -А хто це? Щось не впізнаю.. -Це ж я, однокласниця твоя, Олена. -Ой, вибач, зовсім не впізнала. З якого приводу телефонуєш? -Хотіла дізнатись у тебе, чи поїдеш ти завтра на дискотеку з усім класом. -Яку ще дискотеку? -Хіба ж ти не знаєш? -Ні.. Мене вчора не було у школі, тому й не знаю. -Зрозуміло! То ж слухай. Завтра, о 18 годині майже весь клас зібрався поїхати на дискотеку. Потрібно мати з собою 100 гривень. Повертаємось о 21. -Навіть не знаю, їхати, чи ні. -Поїхали! Буде весело. -А Олеся поїде? -Звісно!Вона першою ж записалася. -Ну тоді добе, до завтра! -Бувай.
Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Я почуваю себе саме так коли я дарую шось гарне близьким і вони тішаться, коли я даю слухати комусь музику або показую фото, яке мені подобається, і людині воно теж справді подобається, коли спрацьовує закон подвійних випадків (бо я в нього вірю), коли немаю ніяких сумнівів, коли в мене купа цікавих ідей, коли я починаю щось дуже сильно хотіти і мрія неодмінно збувається.