Дійсно, у сучасному світі кожна людина прагне мати вищу освіту, навіть якщо вона впевнена, що майбутнє навчання не принесе їй жодного задоволення. Іноді вступ до університету є бажанням батьків, а не самого випускника школи, тому він вчиться на обраному факультеті, пересилюючи себе. Я вважаю, що вищу освіту повинні здобувати лише ті, хто дійсно цього прагне та має певні здібності, а інші повинні обирати професії, які не потребують університетської освіти, але приносять людині користь та задоволення.
По-перше, випускник ніколи не зможе отримувати задоволення від навчання та майбутньої роботи, якщо вибере професію, яка йому зовсім не подобається.
В один з перших навчальних днів цього року моя вчителька вирішила розповісти нам повчальну історію про те, як її донька вибирала собі майбутнє. Закінчивши школу та ставши абітурієнтом, молода дівчина марила кулінарією та бажала отримати освіту саме за цією спеціальністю. Але батьки випускниці, які лише пізніше зрозуміли свою помилку, вирішили, що їхня донька повинна вибрати більш престижну спеціальність. Батько та матір обрали факультет міжнародних відносин, на який і вступила дівчина, прислухавшись до їхньої поради. Та вже зовсім скоро студентка зрозуміла, що навчання не приносить їй жодного задоволення. Першокурсницю лякала перспектива роботи у сфері міжнародних відносин, адже від життя вона хотіла отримати зовсім інше. Через це вже після першого семестру дівчина забрала документи з університету, незважаючи на протести своїх батьків. Вже наступного року вона вступила до омріяного навчального закладу та почала здобувати освіту кухаря.
По-друге, у житті кожної людини є покликання, якому потрібно слідувати, навіть якщо для цього не потрібно здобувати вищу освіту, адже лише так можна знайти своє місце в суспільстві та не втратити дорогоцінний час.
Яскравим прикладом цього аргументу є головний герой твору Валер’яна Підмогильного «Місто» Степан Радченко. Юність хлопець провів у своєму селі, але вже зовсім скоро зрозумів, що хоче розвиватись та отримати «престижну» освіту. Він вирушає у велике місто, де починає навчатися в університеті. Спочатку все йде досить добре, але вже через місяць хлопець розуміє, що його вже не цікавить зближення міста та села. Покликання Степана — література. Він фактично кидає навчання й починає писати твори, розуміючи, що тепер йому не потрібна вища освіта, адже хлопець знайшов справу свого життя. Жаль лиш часу, який він витратив на навчання в університеті, що перестало йому подобатися.
Отже, у наш час вищу освіту повинні здобувати лише ті, хто бажає цього та має потрібні навички, адже в сучасному світі потрібні не тільки талановиті лікарі та дипломати, але й представники професій, для яких не потрібно вчитися в університеті.
Хочу привітати (присудок) тебе (доповнення) зі святом (доповнення)! (Оповідальне, окликове, просте, односкладове - безумовно-особисте, поширене, повне) Словосочетания:Хочу привітати тебе (управління), хочу привітати зі святом (управління).
Моя (определение) мама (підлягає) любить пекти (присудок) пироги (дополнение), і мені (дополнение) це (дополнение) подобається (сказуемое). (Оповідальне, неокликувальне, складне, перша частина - двоскладовий, друга частина - односкладовий - безособове, поширене, повне). Словосочетания: моя мама (согласование), любить пекти пироги (управление), мені подобаеться (управление), це подобаеться (управление).
За вікном (обстоятельство) темніло (сказуемое). (Оповідальне, неокликувальне, просте, односкладове - безособове, поширене) За вікном темніло (управление)
2. Ор.в (ким? чим?) сміливістю, чесністю, зеленню, наполегливістю, хоробрістю, чемністю, радістю, синню.
Б)
1. Ми милувалися синню озера і зеленню садів.
2. Ми пишаємося хоробрістю космонавтів.
3. Льотчики слівляться своєю сміливістю.
4. З великою радістю ми зустрічали гостей.
5. Учні нашого класу відзначаються своєю наполегливістю, чесністю і чемністю.