«Заповіт» Т. Г. Шевченка являє собою найпоетичніший гуманістичний маніфест не тільки в українській, а й у світовій літературі усіх часів. «Маніфест» можна з впевненістю вважати програмою життя і творчості великого Кобзаря. Це неповторний поетичний заповіт, у коротких рядках якого поет звертається до своїх сучасників і майбутніх поколінь. Автор «Заповіту» мріє, щоб народ згадував його «незлим, тихим словом» і щиро вірить у те, що й через багато років його творчість і його ім’я не забудуться українцями. Т. Шевченко забуває про мотив власної смерті, який ми бачимо у початкових рядках віршу. І це цілком природно, адже автор розмірковує про долю Батьківщини. Смерть більше не лякає Кобзаря, бо автор мріє лише про те, як дніпровські хвилі понесуть «у сине море кров ворожу». Заради цього поет згоден покинути грішну землю і полинути до Бога. Тоді степова могила перетвориться у нерукотворний пам’ятник, яким і стала для наших сучасників творча спадщина великого Кобзаря.
Ось і прийшов Новий Рік в сім'ю дідуся хліб хлібича і бабусі пампушки . Вирішили вони запросити до себе на свято всю свою велику , хлібну сім'ю. Приїхали до них тато батон , мама булка і їхні діточки син рогалик і дочка плюшечка. Поки бабуся пампушка і мама булка готували святкову вечерю , дідусь хліб хлібич і тато батон с дітками наряджали ялинку. Потім вся велика сім'я сіла за стіл і почала вечеряти . Вони згадували веселі історії які гріли душу, шуткували на різні теми і дивилися телевізор. А коли годинник почав бити дванадцяту всі взяли кружки з компотом і випили загадуючи бажання. Через декілька годин всі розійшлися спати. А на ранок коли маленька дочка плюшечка і син рогалик прокинулись вони побігли до низу і побачили великі подарунки від Діда Мороза . А біля тих подарунків лежала записка на якій була написано : "Хо-хо-хо , счастливого Нового Року".
Мені дуже не подобається коли вчителька ставить мені в щоденник зауваження .А ще більше це не подобається моїй мамі . І ось цей день настав коли мені в щоденник написали зауваження . Я прийшов до дому , поїв , і почав робити уроки . Мама у мене спросила : - Ну що як справи у школі ? Все добре? На що я довго не знав як відповісти. І після великої паузи мама знову спитала: - Ну, я чекаю . Мені ще довго стояти? -і в її голосі було чути не задоволення . Я з острахом протягнув щоденник. - Ось, але я не вивен , це все Андрій , він мене смішив і пихав . Я казав йому щоб він перестав але той не хотів слухати . От вчителька і поставила мені зауваження, але я більше так не буду , чесно. - Добре, добре . На цей раз я тобі повірю , але щоб це був перший і останній раз коли у щоденніку я бачила зауваження. Більше я не сідав з Андрієм , і мені не писали зауваження.
