Тема кохання — одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті. Шекспірівські "Ромео і Джульєта" анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, — це мотив вірності, готовність до самопожертви.
Уже кілька століть привертає увагу українських письменників народна пісня про кохання "Балада про Гриця", котру приписують легендарній поетесі Марусі Чурай. Художня інтерпретація пісні належить багатьом письменникам-романтикам XIX століття (Йосипу Бодянському, Віктору Забілі та ін.), саме вона стала поштовхом до написання драми М. Старицького та Л. Старицької-Черняхівської "Ой не ходи, Грицю". В основу повісті покладена одна із сюжетних ліній народної пісні — кохання Гриця до двох дівчат, його трагічна смерть, зумовлена роздвоєністю натури. Широковідомий сьогодні і роман Лиш Костенко "Маруся Чурай", героїня якого щиро покохала Гриця Бобренка. Але любов Марусі "чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі".
Особливо трепетно тема кохання звучить в українській поезії. Любов пристрасна, любов зраджена, врешті, любов материнська є однією із основних тем шевченківської творчості, могутньо звучить у його віршах та поемах ("Тополя", "Утоплена", "Наймичка", "Катерина", "Лілея", "Ликері" та багато інших).
Готовність до самопожертви в ім'я кохання, прагнення справедливості, нестерпні муки чекання, зумовлені соціальними обставинами — все це знаходить своє відображення у творчості Г. Ф. Квітку-Основ'яненка ("Маруся", "Щира любов"), І. П. Котляревського ("Наталка-Полтавка"), І. Кропивницького ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть"), І. Франка, зокрема в його наукових дослідженнях ("Жіноча неволя в руських піснях народних") та неповторній поетичній збірці "Зів'яле листя". Поет мріяв про велике кохання, про щиру і вірну подругу-однодум-ця на все життя. Тому так пристрасно звучать рядки поезій про палке, ніжне, але в основному нещасливе кохання:
ответ:Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Объяснение:
Наибольшая - 15/17
В порядке возрастания 3/17, 7/17, 9/17, 12/17, 15/17