Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: га́й-ка, зо́-шит, кни́ж-ка, ко-ло́-дязь, па́ль-ці, са-дів-ни́к, Ха́р-ків.
При цьому:
1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносиш можна лише так: ґу́-дзик, хо-джу́. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з —до кореня), то їх слід розривати: над-звича́й-ний (а не на-дзвича́йний), під-жив-ля́ти (а не пі-дживля́ти).
2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюємо від попередньої літери: бур’-я́н (а не бур-’я́н), кіль-це́ (а не кіл-ьце́), Лук’-я́н (а не Лук-’я́н), ни́зь-ко (а не ни́з-ько).
3. Одну літеру не залишаємо в попередньому рядку й не переносимо в наступний: ака-де́-мія (а не а-каде́мія), Ма-рі́я (а не Марі́-я), олі-ве́ць (а не о-ліве́ць). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або́, моя́, о́ко, ши́я тощо.
4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступі́нчастий (а не багатос-тупі́нчастий), восьми-гра́нний (а не восьмиг-ра́нний), далеко-схі́дний (а не далекос-хі́дний).
5. Не можна розривати ініціяльні абревіатури, а також комбіновані абревіятури, які складаються з ініціяльних скорочень цифр: ЗІЛ-111, ЛАЗ-105, МАУ, УРП.
6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про́ й Дніп-ро́, Оле-кса́ндра й Олек-са́ндра, се-стра́ й сест-ра́. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зьки́йі близь-ки́й, видавни́-цтво, видавни́ц-тво й видавни́цт-во, га́ли-цький і га́лиць-кий, україн-ський і українсь-кий, убо́-зтво, убо́з-тво й убо́зт-во, суспі́льс-тво й суспі́льст-во.
УЯВІТЬ собі, що ви вже ніколи не побачите та не зазнаєте жахливої дійсності війни й післявоєнного періоду. Уявіть собі, що ніколи не почуєте канонади чи вибухів бомб, ніколи не побачите юрби виснажених голодом біженців, ніколи не будете боятися, чи не загинули любі вам люди в якійсь жорстокій безглуздій сутичці. Як чудово було б жити у світі без війни!
«Це не реально»,— можливо, кажете ви. Все ж лише кілька років тому яскраво світила надія на мирний світ. У 1990 і 1991 роках багато хто говорив, що людство стоїть на порозі нової доби безпеки та співпраці. Відображаючи віяння часу, Джордж Буш, тодішній президент Сполучених Штатів Америки, неодноразово казав про вступ до «нового світового порядку».
Звідки такий оптимізм? Закінчилася «холодна війна». Понад 40 років над людством висіла загроза ядерної війни, ніби меч, підвішений на тонкій нитці. Проте з падінням комунізму і розвалом Радянського Союзу почало здаватися, що загроза ядерного знищення щезла. Світ зітхнув з полегшенням.
Була ще одна вагома причина, чому люди дивилися з упевненістю в майбутнє й чому багато хто робить це й донині. За чотири десятиріччя конкуренція поміж Сходом і Заходом перетворила Організацію Об’єднаних Націй на організацію, де лише багато говорилося. Однак закінчення «холодної війни» дозволило ООН робити те, для чого вона була створена,— підтримувати міжнародний мир і безпеку.
ООН в останні роки докладає більше зусиль, щоб відвертати війни. Маючи війська держав — членів, ООН брала участь у більшій кількості миротворчих операцій за 4 роки, що передували 1994 року, ніж за попередні 44 роки. Близько 70 000 чоловік цивільного й військового персоналу служили у 17 операціях по цілому світі. Лише за два роки видатки на миротворчі цілі збільшилися в понад два рази, до 3,3 мільярда доларів 1994 року.
Бутрос Бутрос Ґалі, Генеральний секретар ООН, нещодавно написав: «Є ознаки, що система колективної безпеки, котра була розроблена в Сан-Франциско майже 50 років тому (під час заснування ООН), нарешті починає працювати згідно з задумом... Ми на шляху до досягнення діючої міжнародної системи». Попри такі поліпшення, раптом почала блякнути надія на новий світовий порядок. Що ж затьмарило надію на світ без війни? Чи є підстава вірити, що ми колись досягнемо всесвітнього миру? Наступні статті розглядатимуть ці запитання