Мова – це душа народу. Це проста і разом з тим правдива істина. Якщо забувається мова, то народ, який користувався цією мовою, зникає, але не фізично, а морально. Українська мова – одна з найкрасивіших і милозвучніших мов світу.
Багато різних письменників з усього світу прославляють українську мову. Ось деякі вислови з цього приводу: «Мова – це зброя», «Не бійтесь заглядати у словник, це пишний яр, а не сумне провалля».
Художню культуру людства, його мораль і естетику український народ збагатив своїми історичними піснями і думами.
Українські пісні і думи – це національний епос, у якому відбилася історична пам’ять народу, його національна свідомість. «Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу», – сказав Олександр Довженко. Ми винні втратити таку гарну мову, бо світ втратить одну з кращих перлин свого скарбу.
Мій улюбленець — це маленький хвилястий папужка. Його звуть Гоша. Він яскраво-зеленого кольору. Тільки па спині пташки збігають чорненькі смужки. Тому папужка і зветься хвилястим. Голівка та крильця папужки відрізняються за кольором від тулуба. Вони теж смугасті, як і спинка, але чорні з жовтим.
Гоша маленький, він навіть може сидіти на моїй долоні. Але в цієї пташки дуже довгі та лоскотливі когітки на малесеньких лапках! Тому не вистачає зусиль, щоб втримати його хоча б хвилинку.
В мого папужки довгий хвіст. Його складають кілька сіреньких пір`їн, а найдовша пір`їна яскраво-синя! Отакий в мене різнокольоровий папужка!
Гоша – це папужка-хлопчик, а тому в нього дзьоб голубого кольору. В папужок-дівчаток він рожевий. Під дзьобом в Гоші кілька чорненьких цяточок. А по обидва боки голови в нього дві яскраво-фіолетові плями. Дзьоб в мого папужки кріпенький. Якщо Гоша схоче когось як слід дзьобнути, то тому буде непериливки.
Мій папужка маленький та верткий. А ще він дуже кумедний, коли нахохлюється або чистить пірячко. Тоді він схожий на пухнасту пір`яну кульку.