1) Давно це було.Колись жили на землі велетні. Вони легко переступали ногою з гори на другу,і їм неважко було це робити.Ті велетні мали страшенну силу,Але використовували її лише для добра.Вони ніколи нікому нічого злого не робили,а тільки добро.Тому їх завжди будуть згадувати люди.
2) Люди від природи страшенно цікаві.Подивилися вони ліворуч,поглянули праворуч, роззирнулися довкола- і нарешті звели поглад у гору.А там-матінко рідна!-блакитний купол з чистого кришталю, що десь далеко-далеко сперся на обрій. Удень по ньому вогняною колісницею впевнено розїзджає Сонце.Вночі повільно мандрує Місяць на срібному чумацькому возі...
Від самого свого народження я жив у Львові. Не дивно, що я вважаю своє місто найкращим. У кожної людини з її рідним містом пов’язані якісь власні переживання, невдачі та перемоги, проте в усіх людей, які мешкають у певному місті, є щось спільне. Якесь неповторне відчуття, неповторна рисочка, вихована їхньою малою батьківщиною. Коли я бував у інших містах України, я також відчував неповторність самого міста та неповторність їхніх мешканців. Тоді я остаточно впевнився, що у кожного міста є своя душа. Цікаво гати, як протягом такого невеликого проміжку часу стрімко та швидко розвивалося моє місто.
