Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Объяснение:
ответ: Діти – це наше майбутнє
Діти – це квіти нашого життя! І це не просто гарна фраза. Діти – це найголовніший скарб нашого суспільства.
І від того, як ми їх виховуємо, які зерна добра, справедливості, мужності ми в них закладемо, залежить не тільки їхнє майбутнє, а й майбутнє нашої країни.
У всьому світі майже в кожній сім’ї ростуть діти. І від того, якими вони стануть, залежить майбутнє нашої планети. Діти будуватимуть міста і заводи, нові магістралі, вирощуватимуть урожай, розвиватимуть культуру. Як все це робитимуть сьогоднішні діти – залежить від батьків, від сім’ї, в якій вони живуть, від дорослих людей, що їх оточують.
Потрібно, щоб не тільки батьки, але й всі дорослі бачили в кожній дитині людину майбутнього. А для цього вони мусять, у першу чергу, поважати маленьку особистість, турбуватися про її здоров’я, освіту, особистим прикладом виховувати в ній чесність і справедливість.
Дітям необхідно добре знати історію свого роду і своєї Батьківщини, щоб пишатися успіхами своїх предків і не повторювати їхніх помилок. Малеча повинна поважати дорослих і берегти те, що створено й створюється людьми старшого покоління. Розуміючи свою роль у житті всієї планети, діти повинні добре навчатися, постійно дбати про своє здоров’я, підвищувати загальну культуру, тому що тільки здорові та освічені люди зможуть будувати чудове мирне життя для себе і своїх нащадків.
Текст 1. Найда
З кущів бузини долинало тоненьке скімлення. Катря розгорнула віття. Тут лежав собака. Його очі дивились благально і жалісно. Собака покірно дивився на дитячу руку, і коли долоня торкнулась неширокого плоского лоба, заскімлив.
Катря стала на коліна, простягнула руки попід собакою. Напружившись, вона таки відірвала його від землі. Вибравшись із своєю незручною й важкою ношею на дорогу, Катря рушила до ветлікаря.
Ветеринар заглянув собаці в пащу, вивернув повіки, оглянув лапи й живіт. Його міцні пальці побігали по холці, по спині, обнишпорили круп, обмацали груди.
- Не скажений, ні… Тільки покусали його, ось рана й ось. Екзема його доймає. Мабуть, поганому хазяїнові до рук потрапив. І не прогулював, і в бруді тримав, і харчував неправильно.
Лікар узяв ножиці, вистриг кілька латок на спині. Уражені хворобою місця акуратно протер ваткою, вмоченою в марганцевокислий калій. Маззю, що пахла спиртом і риб’ячим жиром, він змастив вистрижені ділянки шкіри.
Лікар заходився лікувати рани від укусів. Обидві рани й довкола них помастив розчином йоду, згори присипав білим стрептоцидом. Далі почав стерильним бинтом замотувати й шию, й груди. Собака не чинив спротиву, блимаючи сухим червоним поглядом хворобливих очей.
- Зрозуміла, як надається перша медична до Як людині. Хіба собаці не так само болить, як тобі чи мені? Хіба в нього немає серця? Оклигає твій собака. Тільки доглядати треба. Ось візьми ліки, візьми мазь.
З великого дерев’яного ящика Катря змайструвала для Найди житло. Вистелила соломою, кинула всякого дрантя. Дірки позатикала ганчір’ям, позабивала клоччям.
Найда вповз у свою хатинку. На вході показались передні лапи, на них лягла клиноподібна голова. Коричневі очі позирали з непередаваною тихою вдячністю. (За Є.Гуцалом, 245 сл.)