Українська мова - це мова українського народу. Нею говорить багато людей в Україні. Українською мовою пишуть книжки та спілкуються люди. Без мови не може існувати жодна людина. Кожна мова заслуговує на те, щоб її берегли і плекали. Багата та країна, у якій люди говорять багатьма мовами. Не можна якусь одну мову виділяти з-поміж інших: вони всі заслуговують на повагу. Забороняти людині спілкуватися її рідною мовою - це порушення її природних прав. Кожна людина має право навчатися рідною мовою. Ніколи не зраджуйте рідній мові і не паплюжте чужу!
Під час вивчення іноземної мови досить часто формується різнопланове ставлення до засобів зберігання нових слів і виразів, тобто словниках. З одного боку вони незамінні, а з іншого - має місце постійне відчуття залежності від них. Це ще раз вказує на те, що тема варта уваги і повинна бути розглянута нами. Самостійність, впевненість і простота - це ті якості, які розвиваються без використання вищезгаданого допоміжний засіб. Хоча існує категорія людей, які повністю довіряють свої знання словником. Вони перевіряють і перевіряють ще раз там кожне слово, що природно позначається на якості.
Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!