Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
Дивіться такожНа мій погляд, щастя кожної людини — знайти себе в труді.
І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити...
Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд.
Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.
Отже, головне щастя — це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.
Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту — буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Ніхто не хоче бути обманутим. Усі на світі люди хочуть довіряти, і хочуть щоб їм довіряли. Чи це можливо у сучасному світі? Чи можливо сьогодні прожити чесно, без брехні та обману? Більшість з вас подумки відповіло: ні. А хотілося б, чи не так? Та спершу погляньмо самі не себе.
Кажуть, людина притягує до себе таких самих людей, якою являється вона сама. Запитаймо себе: чи я завжди говорив правду , чи завжди був щирим та відвертим зі своїми друзями, колегами чи батьками? Я щиро сподіваюсь, що ваша відповідь на ці запитання буде стверджувальною. Я сподіваюсь, але сумніваюся. То ж чи справедливо вимагати від людей щирості, коли сам говориш брехню? Чи чесно картати їх за те, що вони сказали неправду, коли ти теж її кажеш? Чому ми хочемо жити зі світлим та відкритим поглядом, коли самі ж пускаємо порох комусь в очі? Тому що в тих самих чужих очах ми бачимо найменшу скіпку, і на помічаємо колоди у своїх. Тому що ми не усвідомлюємо, що самі є неідеальними, але підсвідомо свято віримо у це. Тому що так побудований наш світ: вимагати і при цьому не відповідати своїм же вимогам.
Чи можливо щось змінити? Це питання я змушена залишити риторичним, адже, відверто кажучи, я можу лише зізнатися: не знаю. Я не знаю, як створити світ і суспільство, побудовані на правді , і чи можливо це взагалі. Я думаю, що, як і у мене, у кожного з вас, шановні читачі, прослизнула єдина думка: потрібно починати з себе. Як би банально не звучала ця фраза, але вона – це та сама правда , яку ми всі шукаємо .
Якщо кожна людина хоча б у одному місті почне клопітку роботу у плані удосконалення самого себе, це місто стане моральною столицею країни, а пізніше, і усього світу. Головне – вірити в майбутню перемогу правди над брехнею, бо віра підіймає людський дух і, навіть в найскрутніші часи веде його під руки до кінця, а інколи і несе його на своїх руках.
Але якщо вам здається, що побороти брехню у світі і у собі неможливо, тоді згадайте мудрі слова нашого народу: « Не шукай правди в інших , коли у тебе її нема».