«доля» — дуже складний і неоднозначний термін. чи можна сформувати долю? сформувати, зліпити, як із сирої глини, своє життя. хтось упевнений, що «робить долю» сам, для іншого це карма, визначене майбутнє. тому свою роботу я назву так: «що формує особистість людини». особистістю прийнято вважати сукупність рис характеру, які людина проявляє в різній обстановці. і чим більше таких рис, тим, як правило, цікавіше для нас ця персона. «це особистість! » — говорять про людину неординарного, упевненого в собі, що має вплив на інших людей, авторитету. на формування особистості впливає не тільки виховання й обстановка в сім’ї, але й пізніше, уже у свідомому віці, прагнення культурно розвитися, досягти якихось ідеалів, бажання бути потрібною й корисною людиною для суспільства, а може, і одержати повагу й пошану, стати знаменитим.
саме від того, що ми хочемо одержати від життя, від запитів, і залежить наша доля. всупереч сформованій думці, що людина дорослішає до вісімнадцяти років, скажу — особистість формується протягом всього життя. і якщо говорять, що його вже ніщо не змінить, йому вже тридцять, це жахливо! адже рік у рік ми розвиваємося, збагачуємо себе новими знаннями, аналізуємо їх, якось реагуємо, а виходить, змінюємося. тобто із усього вищесказаного можу підбити підсумок, що в першу чергу людина формує свою особистість сам, а виходить, і «створює» свою долю. крім цього великий вплив має початкове виховання, перший поштовх до розвитку. з іншого боку, діють не залежні від нас обставини. як говориться, «життя кидає нас зі сторони убік». чомусь найчастіше «цікава особистість» виявляється людиною, що пережила багато прикростей і нещастя, людиною із трагічною долею й важким дитинством. це вже стає якимось стереотипом. багато підлітків упевнені, що, щоб стати зіркою, треба втекти з будинку, посваритися з усіма друзями й т.д. трагедія життя стає невід’ємним компонентом шляху до досягнення успіху або слави. і часто забувається саме головне — талант.
так, можу погодитися: нещастя загартовують людину, роблять його більше твердим і критичним, але не вони породжують талант, це речі друг від друга незалежні. долю людини формує, якщо так взагалі можна виразитися — формує, він сам й різні обставини й ситуації, у які він попадає не зі своєї вини. тобто існують два початки в долі: особисте і випадкове можна назвати його предначертанное, тому що випадки править нами або вищою закономірністю, не відомо нікому. ми маємо безпосередній вплив на долю, можемо її змінити, прагнучи до тих або інших ідеалів, досягаючи певних цілей. усе в наших руках!
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.
Завантажити в zip-архіві - Хліб — найбільше багатство (твір-роздум на мораль