Розрулюючи поняття того, що ми маемо зараз, ми повинні віддавати собі звіт, що «рідна мова» як понятя умовне, і сам по собі «рідна мова» як поняття зазнав крупные насильство над собою - насильство глобалізації, модернізації та урбанізації, котороепрівело до масової ассіміляціібезгосударственних народів.
Здавалося б, у чому проблема? Рідний мова-це native language, мова мого народження. Мова, яку першу освоїв в дитинстві, далеко не завжди є мовою, на якiй найлегше висловлювати свої думки (т.зв.. «Другою рідною», thinking language). І слід., Умовний Я не можу назвати язик, освоенниймной в дитинстві, але яким мені вважати - рідним? А якщо мова моіх предкiв взагалі третя, умовно якутський? Як я можу назвати язик моїх предків не рідним? Відректися від предків негоже. А що робити, якщо у мене предки разнихнародностей? Взагалі каша в голові ...
До того ж, погоджуючись з таким узкімопределеніем, ми як би примиряємося з тим фактом культурно-мовного насильства, який був здійснений над нашими предками, які заради своейсоціокультурной адаптації та продвіженіяпо службі т.п. відреклися від мови своегонарода і предків як від «непрестижної». Тим більше, що найчастіше язи кібезгосударственних народів реально піддавалися приниження і дискримінації, аж до фізичного унічтоженіяобществ-носіїв цієї мови (як самийяркій приклад, це кримські татари, але з відомою поправкою можна привести приклад знищення основних стержнейтрадіціонного українського суспільства - заможного селянства і інтелігенції, репресій проти чеченського ілічеркесского народів). Слід., Змиритися з сформованим станом язиковойшізофреніі це по суті визнати «право сили», і навіть «право насильства», змиритися з процесом етномовному згвалтування! Етокак мінімум морально сомнітельнаяоперація. Це виглядає саме какузаконіваніе насильства post factum, типу, вже нічого не зміниш, так додамо насіліювід законності ?!
Ось тому відповідь «Рідна мова це мова, яку я першим освоїв в ранньому дитинстві» є невірним як чисто технічно (отлічіеязика раннього дитинства і мови удобствамишленія в багатьох випадках, що лішаетнас права зробити це логіческімопределеніем «рідної мови»), так і морально-політично ( посколькучревато закріпленням ассіміляціонногонасілія).
З таким же успіхом «рідним» можетсчітаться мову мого народу або моейполітіческой нації, які швидше за могутсчітаться «рідними» - вони рідні, тому що я їх вибираю як рідні. Так, етофеноменологіческій підхід, але як бачите, немає більш «фактологічного», «речового» підходу в умовах вже навіть не Модерну, а навіть постмодерну. Мойетніческій бекграунд, моє дитинство і язикмоего мислення - це все передумови того мого фінального вибору, спираючись на які я вважаю за краще і вибираю «рідне-для-мене». І це чесніше - і пряміше - відповідає на питання «З ким ти?». І тогдавсякім українським Колесніченко, коториепитаются використовувати помилкове визначення «рідної мови» є логіческоеопроверженіе, і всі підстави сказати: що ти, манкурт безрідний, за меняраспісиваешься? Мій Russian native languageне дає підстави вам вписувати мене в ваші неоімперські і русофільскіепрожекти. І стратегія Антоновича вже всяко благородніше, ніж стратегія Гоголя, викриттю вже Шевченком і Кулішем!
Бути за вільну, вільну украінскуюнацію, яка на своїй землі крізь бурі битв пронесла свою народність і гідність - це доблесні, ніж бути за окупантів, імперіалістів і асиміляторів!
Наприкінці весни я гостювала в друзів у Чеській Республіці, у маленькому містечку Трутнов. Як і в Україні, цей час доволі клопітний для батьків школярів і дошкільнят — обговорюються плани на майбутній рік, ведеться запис до навчальних закладів. Отож почувши, що подруга збирається записати молодшого сина до дитсадка і відвідати гімназію, де навчається 11-річна донька, я не могла всидіти вдома.
Першим пунктом нашого плану був дитсадок. Іграшки, прикраси, столики із солодощами. Поки дітвора весело спілкувалася, наминаючи цукерки й печиво, батьки заповнили заяви і анкети. Потім розібрали своїх малюків і веселою юрбою вийшли з приміщення. «Ну от і записалися до садочка! Тепер чекатимемо смс-повідомлення з інформацією щодо початку навчального року». Фантастика! Як з’ясувалося, ніхто не розпитував мою подругу ні про місце її роботи, ні про бажання зробити вступний внесок. Взагалі ні про що, крім даних про дитину. Складалося враження, що це не садочок ощасливив батьків своєю милістю, а батьки його своїм вибором. І останній штрих — зацікавившись великими ляльками, що зустрічали відвідувачів біля вхідних дверей, моя донька почала гратися ними. «Не можна!» — вхопила я її за руку. «Нехай грається. Це все для дітей», — сказала завідувачка дитсадка, що саме проходила поруч.
Наступний пункт подорожі — престижна гімназія. Щоб бути зарахованою туди після п’ятого класу, донька моєї подруги пройшла серйозний конкурсний відбір. Скромна будівля вразила мене. Простенькі штори, старенька таблиця Менделєєва у кабінеті хімії. Але — над дошкою великий плазмовий екран. «Тут вкладають гроші не стільки у зовнішній вигляд школи, скільки в якісну організацію навчального процесу, його сучасне наповнення», — пояснила подруга. І навіть домашні завдання (тексти для перекладу, вправи тощо) надсилають кожному учневі електронною поштою. Батьківські збори тривають зазвичай 15—20 хвилин. І обговорюються на них не питання ремонту класу. На останніх, які відвідала подруга, йшлося про розширення інформаційних можливостей сайта школи.
- Привіт!
- Привіт!
- Як справи?
- Добре, а в тебе ?
- Чудово. Що робиш?
- З собакою гуляю, а ти?
- Збираю шишки для школи. Завтра в нас свято Святого Миколая.
- А ти порядна людина?
- Так, я порядна.
- А чому ти так вважаеш?
- Тому, що я не роблю поганих вчинків.
- Молодець. Я також стараюся робити тільки добрі діла, а не робити погані.
- Це дуже добре.
- А для чого тобі шишки на свято Миколая?
- Ялинку прикрашати.
- А навіщо ялинка на свято Святого Миколая?
- Просто у нас в школі стоїть велика ялинка, а коли на ній немає прикрас то вона не гарна.
- Зрозумів. Гаразд до зустрічі. Я пішов гуляти далі з своїм собакою Бімом.
- Давай. До зустрічі.