Закінчивши денні справи, закривши задачник і зошит, поклавши собі на коліна кішку, потягнешся рукою до книги, щоб перенестися в інші світи. Разом з капітанами ти відправишся в невідомі далекі країни, або в печери і підземні озера, або на неіснуючі планети у пошуках пригод, або з водолазами у пошуках Атлантиди.
Книги переносять своїх читачів в найрізноманітніші місця і епохи, недоступні літакам і потягам.
Перед тобою проходять чужі долі, чужі радощі і чуже горе, ти горюєш і радієш разом з героями, занурюючись в чарівні казки або веселу повість. Буває, відкривши книгу десь на середині, вже не можеш відірватися і дочитуєш все до кінця, боячись втратити хоч би рядок.
Закриваються очі і злипаються вії, але ти пливеш по цьому морю рядків : ну ще трохи, ну ось тільки дізнатися б, куди насправді привела Дон Кихота ця дорога? Чи переміг Ахілл Гектора?
Уявімо на хвилину, що немає на світі книг : немає Чебурашки, Хоттабича, Незнайка, Гаррі Поттера, Чипполіно, Буратіно. Без них життя відразу стає тьмяним і сірим, нудним і безрадісним.
Про це дуже цікаво написано у Карлоса Руиса Сафона в його фантастичному романі "Тінь вітру" . Батько, згідно традиції, літнім ранком повів свого сина на ім'я Даніель вибрати свою першу книгу на Кладовищі Забутих Книг. Це щось подібне до складу або музею, де зберігаються старі і забуті книги. Вибрана книга уразила Даниеля до глибини душі і визначила його подальшу долю.
Ось чому ми любимо книги - вони відкривають нам шлях в невідоме, відкривають секрети і таємниці, учать мріяти, діляться знаннями про устрій світу. Книга - як корабель, а її сторінки - як вітрила, а ти відправився в кругосвітню подорож в нескінченний світ слів і образів, героїв і негідників, старовини і далекого майбутнього.
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.