Объяснение:
Прихід весни в Україні пов’язаний з цілою низкою цікавих народних обрядів. Першою зустріччю весни можна назвати Стрітення, яке святкується 15 лютого. У народі кажуть, що у цей день весна з зимою зустрічається. Зима — це стара баба, а весна — молода дівчина. Вони сперечаються. Хто кого переможе в суперечці, той і пануватиме. Уважно люди в цей день слідкують за погодою, бо вона віщує прихід весни. Якщо після обіду потепліє, то перемогла весна. Якщо погода видасться холодною, то зима ще довго простоїть, протримаються холоди. Вважається, що на Стрітення грім просипається, тому в народі це свято іноді називають Громицями. У цей день в церкві святять свічки, які називають грог мічними, та воду. З освяченою свічечкою обходять все господарство, щоб вона святим своїм полум’ям дістала кожен куточок і захистила господу від всього злого, різної нечистої сили. Вважається, що після Стрітення починає прокидатися земля і вилітають з вирію птахи, щоб повернутися додому.
Через місяць, 14 березня, святкують день Явдохи. І з ним також пов’язане дійство зустрічі весни, яке називають гуканням весни. Кликали весну так: Ой весна, весна, днем красна, Що ти нам, весно, принесла?
Доручали це зробити дітям. Але спочатку мами та бабусі випікали печиво у формі пташок-«жайворонків» з тіста. З ними малеча й ходила на світанку гукати весну. .
Раніше на день Явдохи молодь збиралася за селом чи містом на луках, узліссі. Тут водили хороводи. Народне прислів’я каже: «Там, де хоровод ходить, там жито родить». Молодь співала обрядові пісні: гаївки та веснянки. Деякі з них дійшли й до нашого часу. А ще закопували в землю горщик з кашею. В народі вважали, що за зиму земля зголодніла, її потрібно нагодувати. Тому у землю закопували горщик. Ховали його обов’язково під березою — деревом, яке одним 8 першим прокидається навесні.
«Кидай сани, бери віз!» Ця народна приповідка відома, мабуть, усім. Вона означав, що вже починається дружна весна, розтанув сніг. Пов’язаний цей вислів також з обрядовими дійствами, якими зустрічають весну. Відбуваються вони в кінці березня, на день Олексія.
У народі до цього дня ставлять з особливою повагою. З ним пов’язано дуже багато прикмет і повір’їв, які стосуються змін в природі. В народі вірили, що на Олексія ворон-крук сам купається і купає своїх діток перед тим, як випустити їх яа волю. Вважається, що саме цього дня лисиці переселяються зі старих нір у нові. Нібито перші три дні після переселення ходять вони наче сліпі і глухі, та кури їм сняться. Це тільки повір’я. Але є й прикмети, за якими визначали, чого чекати далі. Якщо журавлі повертаються з вирію і дружно курличуть, коли летять, треба очікувати на тепло. Якщо день на Олексія теплий, то й вся весна буде теплою, а рік видасться багатим на врожай.
Якою б не була погода на Олексія, обов’язково заспіває пташка-вівсянка. У народі її спів передають приповідками: «Цінь-цінь-цінь-цвірінь, іди, діду, сій ячмінь» та «Літо-літо, сінокіс, кидай сани, бери віз».
А якщо вже покинув господар сани і полагодив для роботи віз, то весна почалася справжня.
Даринка з татом завжди ходили до лісу. Вони любили не тільки збирати гриби та ягоди, а й гати за тим, як ростуть квіти, кущі та дерева, адже так цікаво ати за тим, як росте маленьке деревце, як з бруньок з’являються перші зелені листочки.
Були у Даринки та її тата і друзі у лісі. «Як так?», - спитаєте ви. А дуже просто, адже вони не тільки гали за природою, не тільки прибирали галявини від сміття, яке залишали туристи, а й підгодовували пташок та маленьких звірів. Пташки, зайченята, їжачки та білочки уже настільки звикли до Даринки та її тата, що, коли вони приходили до лісу, то зустрічали їх. Пташки веселіше наспівували і навіть брали крихти хліба у них із рук.
Одного разу, гуляючи в лісі, Даринка з татом помітили нірку, в якій сиділи маленькі зайченята. Вони були такі милі, що одразу хотілося взяти їх на руки. Проте, вони цього не зробили. Не треба лякати малечу. Але вирішили наступного дня принести їх чогось смачненького, наприклад, морквинку чи листя капусти.
Проте тато з Даринкою змушені були повернутися до лісу цього ж вечора. Справа у тому, що з обіду почав накрапати дощ, який до вечора перетворився у справжню зливу. Калюжі перетворился на справжні озера, а потічки на ріки. Тато з Даринкою пригадали, що зустріли на галявині зайченят, дуже маленьких, вони не змогли би урятуватися від повені. Треба було діяти негайно. Вони швидко зібралися і , незважаючи, на зливу пішли до лісу. І саме вчасно, вода уже майже повнісю залила нірку. Мати-зайчиха стурбовано бігала довкола галявини, не знаючи, що їй робити.
Даринка і тато дістали із нірки маленьких зайченят, які жалібно попискували, і посадили їх у кошик.
Звісно, залишати у лісі їх було не можна. Тому вони взяли зайченят і маму-зайчиху із собою додому.
Вдома їх нагодували і поселили біля пічки. А через кілька днів, коли негода минула, і калюжі повисихали, тато із Даринкою віднесли малят і їх маму до лісу.