У світлиці стало видно, хоч голки збирай. Довго робила домашню роботу, аж поки у хатi зовсiм стало темно, що хоч око виколи. А ніч темна, хоч око виколи.
Як дитина відчуває себе серед людей-однолітків? Цікаве питання, точної відповіді на яке не знайти. Все залежить від певної дитини, її характеру, поведінки в суспільстві та наявності зв'язку з однолітками. Деякі, досить сором'язливі чи просто замкнені у собі діти, дуже важко переживають спілкування з однолітками чи навіть з людьми у цілому. Їм важко знайти спільну тему для розмов, відчувають невпевненість і дискомфорт в присутності інших, багато часу проводять насамоті чи займаючись улюбленою справою. Такі люди неговіркі. А деякі навпаки не можуть жити без суспільної уваги, без галасних балачок та компаній друзів. Вони активні в бесіді, жартують чи просто яскраво виражають власну думку. Такі люди люблять бути серед однолітків і ведуть себе разом з ними впевнено и спокійно, не думаючи про свої наступні слова і реакцію збоку співрозмовників на них. Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.
Твір-опис людини пропоную скласти так: Щотижня я їжджу провідувати свого дідуся. Його звати Микола і він є дуже щирою та доброю людиною. Дідусь мій невеличкий на зріст. Він не повний, а худенький. Дід Микола вже сивий, а його обличчя рясно вкрите зморшками. На його обличчі завжди щира посмішка. Очі в дідуся блакитні, брова густі, а ніс великий. Очі діда Миколи сповнені любов'ю до оточення. Він завжди радіє, коли ми приходимо до нього. Завжди до вихідних він купує цукерки та фрукти бо знає, що я це люблю. Та й я у свою чергу намагаюсь зробити для нього щось приємне. Я щасливий, що маю такого діда.
Довго робила домашню роботу, аж поки у хатi зовсiм стало темно, що хоч око виколи. А ніч темна, хоч око виколи.