ответ: чарівні узори на вікні
Коли я була маленькою, мама розповідала, що красиві морозні візерунки на вікнах малює Дід Мороз. Довгий час я в це вірила і щозими раділа цим узорів, розглядала їх. І справді: хто ще може так красиво намалювати казкові малюнки, які можна побачити тільки в чарівному сні або в теремі Діда Мороза!
Пройшли роки, і в школі я дізналася, що все набагато простіше. Насправді, щоб на вікні з'явилися малюнки, потрібно всього дві умови: в кімнаті повинна бути підвищена вологість, а на вулиці - мінусова температура. Скло в кімнаті холодну, на ньому краплі вологи конденсуються і замерзають, виходить тоненький лід. Але краплі замерзають і стають кристалами не відразу, повільно, тому й отримують таку химерну форму, а з них виходять такі неповторні візерунки.
Як витончено розписує природа наші вікна! Якщо довго дивитися на такі картини, можна уявити себе в чарівній країні в пошуках Снігової королеви або Братів місяців. Здається, що ось раздвінешь цю волохату снігову гілку - і за нею здасться вогник близького багаття. Або, навпаки, стане ще холодніше, морозніше, і відкриється вхід в казкове царство вічного льоду і снігу.
А в деяких візерунках можна легко вгадати образи фантастичних птахів і тварин, таємничих істот, прекрасних фей. Дуже шкода, що отримані від дорослих знання позбавляють нас віри в добрі казки. Так хочеться, щоб чудеса творилися насправді, а не за законами фізики або хімії! Ось і пластикові вікна теж винайшли, а на них вже не утворюються морозні візерунки. Тому що, за законами тієї ж фізики, пластик не буває таким холодним, як скло. І чарівні візерунки назавжди зникли разом з дерев'яними вікнами, які ми зняли і віднесли на смітник.
Але ж морозні візерунки можна намалювати самим, для цього навіть продаються спеціальні фарби і пропонуються інші варіанти розмальовувати скло, на зразок зубної пасти. Але ніхто з людей не зможе зробити так вигадливо, так чарівно, як це вміє робити природа
Сполу́чник або злучник[1] є службова частина мови, що послуговує для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення й не виконують у реченні граматичну роль.
До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.
Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (Коли вчитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, якби, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).
За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфольогічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, однак, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо – загризе тебе вовк), явище часте в розмовній і художній мовах. У давнішій літературній мові, як і в народній, декотрі сполучники виступають синкретично, в різних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо, коли тощо).
Друг – це той, хто знає про тебе все, але при цьому не відвернувся від тебе. Це той, хто був з тобою і в радісні хвилини, і години великих труднощів. Це той, хто йде з тобою по дорозі життя. Не обов’язково справжній друг – це той, хто виріс з тобою, с ким ти ходив до школи або гралися разом. Це той, хто готовий буде віддати за тебе життя, адже вважатиме тебе за рідного.