Було це одного разу, в країні Української мови. Було в тій країні багато-багато мешканців. Про них знаю усі дітлахи. У самому центрі країни жили Підмет і Присудок. Жили вони у замку. Підмет як голова усіх, годині завжди пихатий, відкликувався на "хто?" і "що?". А присудок завжди за ним, як хвостик бігає і відкликується на "що робить підмет?". Кожен мешканець не дуже поважав присудка за його манери, а був він дуже пихатий, хоть і не займав високого місця. Замок у них був просто величезний, але все-таки його охороняли три могутніх охоронця. Першим із них був Означення, завжди зі всіма або узгоджувався або неузгоджувався. Також поважно відкликався на "який?", "чий?" і "котрий?". Другою була Обставина. Про неї я можу скласти цілий твір, тому що вона мала багато характерів, та відкликалася на багато питань. Третім був Додаток. Він мав дуже погані риси. Деколи він був прямий, а деколи непрямий і звісно як молодший брат Обставини відкликався на багато питань. Біля замку жили самостійні і службові частини мови, але найбільше із них виділялися два брата близнюка: дієприслівник і дієприкметник. Вони завжди були дуже неслухняними. Деколи дієприслівник маскувався під присудка, тому його частенько путали із ним, а його брат близнюк під означення. Коли дітлахи намагалися їх знайти, вони завжди або плутали їх або зовсім не могли найти. А одного разу сталося так, що коли один маленький хлопчик намагався їх знайти, вони сховалися настільки добре що він подумав що їх не існує. Дієприкметник і дієприслівник образилися, після чого їх сам підмет, який був дуже злим. Після цього випадку братики близнюки перестали ховатися, але їх до цих під важко знайти дітлахам. P.S. ору, что за задания пошли...мне такого в школе никогда не задавали)
Зранку я прокинулася з думкою : " Нарешті! Я так довго чекала цієї миті" . Ну звісно сьогодні ж день народження моєї найкращої подруги . Поснідавши та привівши себе в порядок я одягла свою улюблену сукню я попрямувала в салон , де мені зробили чудову зачіску та макіяж . Залишалось зовсім небагато часу і в мене промайнула думка : "Троянди !. Ось . Як завжди . Подарунок підготувала заздалегідь , а про улюблені білі троянди Соні (або яке-небудь ім"я твоєї подруги ;) я забула " . Довго не роздумуючи я вирішила ,що куплю квіти десь в квітковому магазині поблизу її будинку . Ох як же я помилялась!. Оскільки Соня жила в іншому кінці міста добиралась я довго ,плюс ці ненависні затори . Я вже запізнилась на півгодини . Ледве-левде взявши себе в руки я прийнялась блукати вулицями району ,аби знайти хоч-який магазин з квітами . Безрезультатно промайнули 10 хвилин і ось,нарешті, я наткнулась на стареньку бабусю ,що торгувала на прилавку з квітами . " -У вас є білі троянди,?Швидше я спізнююсь. " Вона відповіла що ні ,але сказала що є дещо краще і почала щось шукати . Мене це зацікавило ,яч навіть забула що запізнююсь . На щастя її пошуки тривали недовго і вона протягнула мені охапку гілочок жасміну . Я ледве встояла від різкого приємного аромату що буквально нахлинув на мене . Бабуся ,усміхнувшись, сказала : " Це просто так, можеш не розраховуватись . Знай ці квіти все залагодять будь-яку провину " . Щиро подякувавши я швиденько пішла до дому подруги . Яка ж вона була рада коли побачила мене , з прекрасним букетом жасміну ! . На щастя , вона навіть не звернула уваги на мою непунктуальність і запросила до столу ,де вже чекали на нас гості
