ответ:Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях.Без знання рідної мови обійтися ніяк не можна. І це справді так. Людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом її особистості.Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація" (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.
Для народу свойого велика
Кожна з мов, як творіння вінець,
Люд без мови — то глина безлика,
Без'язика отара овець.
В. Забродоцький
Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація" (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.
Та дбаймо про рідні криниці! Надзвичайна наша мова є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. Тому про чистоту їх треба дбати постійно.
Здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. "Мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб" (Іван Огієнко). Від батьківського порогу рідної мови можна виходити на широкі магістралі світу. Слід шанувати в собі рідне, споконвічне, поважаючи всі інші мови, які дозволяють нам бути неупередженими й успішними. Бо ще Вольтер сказав: "Знати багато мов — значить мати багато ключів до одного замка".
Але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. Тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. Воістину правдиві слова: "Рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів" (В. Захарченко).
Дивіться також
Купить 7 цветов подсветки, сверхтонкий и легкий дизайн!799 грнКупить Вы оцените! Надежное беспроводное подключение Rapoo!179 грнКупить Поворотная головка на 360°. Установка на дефлектор299 грнКупить Sven MS-307 Black1249 грн
Слово приходило на до в час найбільшої скрути, бо наша історія — це історія віковічної боротьби українського народу за своє місце під сонцем. У цих змаганнях українство мало дві зброї — шаблю і слово, адже жоден народ у Європі не пережив того, що ми, українці, у XX столітті! "Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав'язує їй свою мову" — дуже давно написав К. Маркс, коли ми тільки мріяли про державність. Тоді, як усі давно вже знали, хто вони, ми тільки почали довідуватися. Ми тільки прокинулись, і все те, що інші вже мали, нам треба було здобувати. Французів, німців, поляків та інших знають у всьому світі, ми, мов дике плем'я, почали піднімати з темряви голову і лізти нагору, щоб нас побачили.
Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної, материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. Ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, і вже здавалося, що все винищено, випалено. Та на згарищі руїн раптом проривається живе українське слово, за ним тягнуться інші — і українське слово відроджується знову.
Объяснение:
Популярність пісні Семена Климовського «Їхав козак за Дунай» безпрецедентна. Її співали вже в середині вісімнадцятого століття. Мотив розлуки козака з коханою дівчиною, образний лад пісні, характер мелодії дають підстави називати її романсом.
У добу романтизму було написано інші тексти, які виконували на мелодію «їхав козак за Дунай». Митці створювали нові варіації на тему української пісні. Це арія Лести в однойменній опері віденського композитора Кауера, опера Кавоса «Козак-віршувальник», вірш Пушкіна «Козак», Варіації для скрипки з оркестром Аляб’єва… 1860 року історик Микола Закревський зауважив, що ця пісня «відома всій освіченій Європі».
1808 року в Чорному лісі під Баден-Баденом місцева знать влаштувала «садове свято», у якому брали участь і гості з Росії. На святі був присутній композитор Христоф Тідге, який, почувши пісню про розлуку козака й дівчини, переробив твір. З того часу німці вважають цю версію української пісні власним фольклорним скарбом.
За обробку пісні «їхав козак за Дунай» узявся сам Бетховен! Композитор був у приятельських стосунках з Андрієм Розумовським, послом Росії в Австрії, який у своєму віденському палаці зберігав велику кількість музичних видань. Андрій Розумовський мав глибокі почуття до землі й культури своїх предків. Пам’ять про Батурин жила в цій родині. Бетховен зацікавився українським музичним фольклором. В його обробці пісня «їхав козак за Дунай» оновилася: голос виконавця зазвучав у супроводі фортепіано, скрипки й віолончелі; маршовість поступилася більш повільним і ніжним тонам.
Чи міг уявити Семен Климовський, що доля виявиться такою прихильною до його пісні, яка облетить усі материки, потрапить до німецького фольклору, що її співатимуть навіть американські ковбої?