Оленко, в мене зявилась нова сосідка, Оксана, вона така весела дівчина.Сьогодні я йшла в магазин, та побачила маленьке кошеня, і вирішила його забрати додому.Яке чудове це озеро, його вода грає всіма відтінками блакитного,навколо літають чудові птахи, але сама гарна тут висока тополя, яка стоїть розмахуючи вітами.
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. Але Маруся не хоче і не може повернутись у «рідну сторононьку», бо вже «потурчилась, побусурманилась». Але в душі Маруся назавжди залишилась співучою українкою. У серці в неї пекуча рана, що не загоюється з роками. Маруся добре розуміє, чим для неї може обернутись цей відважний крок, але все-таки зважується на нього. А це свідчить про надзвичайний патріотизм, любов до рідної землі та героїзм звичайної дівчини із квітучого українського міста Богуслава. Честь і вічна слава тобі, українська жінко!
