Нещодавно я прочитала дуже цікавий роман "Сто років самоти" Габріеля Гарсіа Маркеса. Цей твір дуже цікаво читати,недаремно автору цього роману присуджено Нобелівську премію.Фантастика й реальність так тісно переплелися між собою,що важко й зрозуміти,чого в романі більше.Поряд із звичайним життям поселенців відбуваються неймовірні явища,наприклад суперсильний дощ чорез який настає мор худоби,хвороби,занедбані землі.Та й саме містечко,одного разу з*явившись потім все одно зникає. Через увесь твір проходить якась невидима спіраль.Спіраль повторення,яка передається з покоління в покоління і не переривається до моменту,коли із світу зникне рід Буендіа приречений на самотність.Роман здається схожим на сон.На довгий сон,в яке поринуло ціле містечко.Для когось це кошмар,комусь сновидіння видадуться солодкими,а для роду Буендіа він став фатальним.Рід зник,як і зникає сон із першими ознаками пробудження.Цей роман дуже повчальний.Він закликає до того,що не потрібно пливти за течією,чекати що тобі піднесе доля,а треба боротися за своє щастя і перетворювати сіру буденність у щасливе життя.
Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. Але щоб ось так... Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав. Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя. Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
а дальше я беспончтия